Залежним треба допомога, але їх просто вважають слабкими: психолог про лудоманію у війську

Військовим планують обмежити доступ до азартних ігор на час воєнного стану, щоб захистити від наслідків ігрової залежності. Відповідний механізм розробляють Міністерство цифрової трансформації та Міністерство оборони України. Планується, що при вході в азартну гру користувача перевірятимуть через реєстр осіб з обмеженим доступом, а також реєстр військовослужбовців.

Військовий психолог Андрій Козінчук в ефірі Радіо Хартія пояснює, чому такі кроки можуть стати лише частковим рішенням, як формується залежність, чому її важко виявити та як вона руйнує довіру всередині підрозділів.  

Лудоманія: проблема, яку не можна просто заборонити

Наскільки багато лудоманів чи залежних серед військових?

У тому-то й біда, що дослідити це неможливо – ніяких досліджень немає. Тут питання: наскільки це велика проблема для України взагалі. Якщо брати все населення, то в Збройних силах і в Силах оборони ця залежність менша тому, що військові трохи більше зайняті. Але сказати, що її немає, – ні, така проблема є. Сказати, що вона настільки критична, що Збройні сили покидали гармати і кинулися грати, — також ні. Проблема десь посередині: є невелика частина підрозділу, яка бере в цьому участь. Треба відрізняти лудоманів і людей, які грають в азартні чи комп’ютерні ігри, але не мають залежності. Скільки грають? Дуже багато. Скільки тих, у кого є лудоманія? Дуже мало. 

Те, що Мінцифра та Міноборони хочуть ввести обмеження, можливо, стане першим кроком для того, щоб обмежити такі ігри взагалі. Але тут треба бути обережними: все, що обмежується, потім робиться нелегально.

Як зрозуміти, що людина залежна?

Будь-яка залежність – алкоголізм, наркоманія або моє улюблене – трудоголізм – це коли ти не можеш від цього відмовитися. Тобто, коли не дають стимулу, від якого є залежність, виникає страждання. У чому величезна проблема саме лудоманії? Десь 95% не визнають, що в них є залежність. Візьмемо, наприклад, залежність від алкоголю: в людини є змінена реальність, від неї не дуже приємно пахне, вона рухається невпевнено, творить діч. А лудоман тупить у телефоні, він же не бухає, правда? Він каже, що в нього все норм. 

Є оця класна фраза: «Я в будь-який момент можу кинути». Але залежність полягає в тому, що він або вона, давайте без сексизму, не можуть сказати, скільки грошей та часу було витрачено. Залежність відрізняється ще й тим, що замість того, щоб поговорити зі своїм сином або почитати якусь розумну книжку чи статут, ти тупиш в телефоні. І це необов’язково про якісь жосткі речі, наприклад, програний мільйон. Якщо кожен день програвати по тисячі гривень – це теж залежність. 

Є факт: у 2025 році Американська психіатрична асоціація зафіксувала залежність від перегляду коротких відео – так званих рілсів. Тобто прості речі теж можуть викликати залежність. І навіть якщо людина грає в гру не на гроші, лудоманія забирає дуже багато часу і когнітивні можливості: увага, пам’ять, переключення, фокусування – усе це погіршується. Ну і, звісно, відбувається величезне виснаження. Замість того, щоб відновитися після наряду, поспати або поговорити з мамою, пообіцяти їй, що поїдеш на город, ти робиш ставку. 

Ці ігри стали дуже гейміфікованими: вони виглядають як якась ігруля, ти не розумієш, це за гроші чи ні. І, звісно, залучають відомих інфлюенсерів, лідерів суспільної думки, блогерів, не дай Боже, які толерують цю штуку або, ще гірше, рекламують. Вони кажуть: «Та тут немає ніякого ризику, пацани, вірняк! Ставте ставочку! Я дізнавався, мені нормальні чуваки казали, що виграєте стопудняк». На це й чіпляють: «вперед-вперед» – і ти без грошей, без поваги, тобі дуже соромно. У чому проблема людей, які грають? Вони ніколи не визнають цього і нікому не розказують.

Людину із залежністю потрібно вести до фахівця, а не знущатися над нею

Я тільки-но зайшов на службу в бригаду в 2022 році. Мені одразу показали одного офіцера і категорично заборонили давати йому в борг будь-які суми. Причому це офіцер на нормальній штабній посаді, про нього не скажеш нічого поганого, окрім того, що він бере гроші і не віддає. Окрім цієї неприємної властивості, чим ще небезпечні ігромани в підрозділах?

По-перше, гроші. Вони ж не розказують: «Чувак, дай мені дєнєг, я поставлю ставку», хоча іноді й таке вже буває. Вони розповідають якісь казки про хворобу, день народження, ремонти, «кошка роділа котят». І через це йдуть соціальні проблеми. Які саме? Їм ніхто не вірить – не лише в плані грошей, а взагалі. Тому що робота в будь-якому підрозділі – штаб, артилерія, зв’язок, сапери, ІТ, БПЛА – це командна робота. Без довіри працювати там трохи складно, щоб не сказати неможливо.

Залежність – це не причина проблем, а їх наслідок. Щоб стати залежним, у тебе має щось статися: або один раз щось велике, або багато разів щось маленьке і систематичне. Плюс виховання вдома має бути не ок. Коли ти десь помиляєшся, тобі кажуть: «Ти кончений дебіл і позор сім’ї», а не «Нічого, синку, ми все вирішимо, я тебе люблю», – тобто суспільство не дуже підтримує. Тобі треба втекти від несправедливої реальності в ту, де набагато простіше. Це можуть бути комп’ютерні ігри, лудоманія, алкоголь чи інші класні штуки, які відволікають від цього бренного світу. Проблема в тому, що замість вирішення проблем ти занурюєшся ще глибше. І соціум, що від тебе відвертається, ще більше доводить, який ти невдаха. По суті, у тебе, окрім лудоманії, може бути залежність від тютюну чи якихось інших штук. Ти відшовхуєшся від цього суспільства і стаєш таким собі маргіналом.

Як суспільство ставиться до людей із залежностями? Хтось – із агресією, хтось – із огидою, але ми не сприймаємо це як хворобу. Хоча залежність – це психічний стан, який потребує кваліфікованої допомоги. Натомість людину вважають слабаком. Треба усвідомлювати, що ці проблеми накопичуються, як сніжний ком. І коли ми бачимо таку людину, потрібно не відвертатися, а підтримати. Але не так: «Красавчик! Став далі, виграєш!», а підтримати як особистість: «Братанчик, ти можеш більше, але тобі в житті ніхто не допоможе, якщо ти сам цього не визнаєш і не захочеш. Тобі не треба визнавати, що ти слабак, чи що ще там тобі кажуть. Тобі треба визнати, що ти сам не можеш кинути все це. Якщо ти це визнаєш, у тебе буде мільйон варіантів лікування». Залежності складні, але піддаються терапії. Не існує залежності, яку неможливо подолати – навіть ін’єкційного наркомана можна витягнути. 

Але маємо розуміти, що кожна залежність має одну штуку: тобі дуже погано. Ми в нормальному суспільстві – нагадую, що ми Україна, а не кончена Рашка, – і ми підтримуємо таку людину. І ось тут точно військовим треба слухати: джентльмени, ну і пані також, коли у вашому підрозділі є людина, яка оступилася, має залежність, то гноблення, критика, аб’юз, усі види дискримінації – усе це людину погіршує, а нам треба її покращити.

Людину необхідно відвести до фахівця. Але перед тим треба продати їй цю тєму про необхідність допомоги: якщо ти визнаєш, що в тебе є проблема, то терапія буде мати якийсь сенс. Щоб ви не робили, для людини, яка не визнає цієї проблеми, терапія буде малоефективною.

«Ми не обнулимо лудоманію, наша задача – якісно знизити відсоток»

Ви сказали, що заборона буде неефективною. А чому? Там наче придумали якийсь механізм: військовий просто не зможе зареєструватися на таких онлайн-платформах. 

Це дуже круто, я за такі штуки! Але чи ви знаєте, що в Донецькій області заборонений продаж алкоголю?

Знаю. Я там служив і навіть знаю, де взяти.

Ось бачите! Так і з іграми: зараз мова йде про заборону офіційних казино, які платять податки, із яких, до речі, Україна також харчується. Але військові можуть послуговуватися якимсь піратським казино. Хотілося б, звісно, щоб люди йшли в казино офлайн, у красивих смокінгах, із пахучими жінками у вечірніх сукнях і ставили прямо на «зеро». Але ж вони йдуть в телефон, а там купа оцих незаконних штук.

Просто від заборони продажу алкоголю в Донецькій області вживання там не припиняється. І тут нам кажуть, що заборонять казино… Ха-ха, дякую за заборону, але думаю, що тут суть в іншому – необхідне усвідомлення. 

Узагалі, що таке терапія у цій лудоманії? Здебільшого це терапія без медикаментозного втручання. Золотим стандартом лікування лудоманії є когнітивно-поведінкова терапія, де людина прокачує скіли, щоб вона могла контролювати гру, а не гра людину.

Популяризація здорового психічного стилю життя набагато ефективніша. Для того, щоб перемогти лудоманію, нам варто хоча б провести заняття з командирами для більш лояльного спілкування з підлеглими. Це буде куди ефективніше, ніж просто взяти і заборонити. Хоча не хочу знецінювати те, що робить Мінцифра. Ви красавчики, ви молодці! Козінчук – за!

У нас багато нелегальних казино. Що з цим робити? Як проблему лудоманії вирішують в інших країнах?

Там все трохи по-іншому. Я дізнавався, бо лудоманія – це не українська, а міжнародна психологічна штука. У більшості країн зараз в онлайн-іграх не можна програти велику суму. Наприклад, якщо ти програв, родичі мають право внести твої дані в чорний список – геймінг-блеклист. І все! І хоч ти військовий, хоч цивільний – по барабану.

Плюс там величезне – це те, чого нам не вистачає, – розгалуження групи взаємопідтримки. Ось людина не хоче йти до психолога чи психіатра, бо «всі психологи і психіатри – дебіли, вони нічого не знають, мені не болить». Тоді її запрошують до групи взаємопідтримки саме військових лудоманів. Вони зустрічаються раз на тиждень і на своїй лудоманській мові говорять те саме, що й анонімні алкоголики: «Добрий день, я Джон, 120 днів без ігор». Терапія разом із групою взаємопідтримки дуже класно працює.

Ми не обнулимо лудоманію, наша задача – якісно знизити відсоток. Ці люди можуть енергію, яку вони витрачають на ігри, спрямовувати на аналіз документів, підведення якихось датабаз. Тобто це люди, які можуть концентровано працювати на користь Сил оборони України.

Трохи більше фантазії, наснаги та любові до людей, і ціни б не було підходу до боротьби з лудоманією. Але навіть якщо просто обмежать доступ до цього геймінгу, буде дуже кльово. І ми побачимо по прибуткам цих казино, що біда не в Збройних силах, біда за парканом.