Радіо не вмерло, але змінилося: Максим Яковенко про нові сенси старого медіа
Медіа, яке колись формувало музичні смаки цілих поколінь, сьогодні змушене доводити власну актуальність у світі стримінгів і соцмереж. Аудиторія дорослішає, конкуренти змінюються, а ефір більше не є єдиним місцем, де пісні перетворюються на хіти. Втім, Радіо Промінь продовжує шукати свою формулу сучасності, у якій міксує багату музичну спадщину з новими іменами української сцени.
Говорячи з Сергієм Жаданом, Максим Яковенко, виконавчий продюсер Радіо Промінь, міркує про помилки, що призвели до засмічення медіа російським контентом, та про рішення, які зрештою допомогли українській музиці здобути широке визнання. А ще – про радіо як простір, що трансформується, але зберігає головне – живий голос, здатний не лише інформувати, а й формувати культурну ідентичність.
Про бурхливе життя республіканського Будинку звукозапису, російські гастролі, квоти, майбутнє радіо у форматі подкастів і цифрових платформ, а також про те, чи здатне Суспільне мовлення залишатися модним, незалежним і впливовим – у текстовій версії розмови з Максимом Яковенком, що увійшла до циклу «Стандарти кухонно-диванної експертизи».
Шістдесят років в українському медіапросторі: феномен Радіо Промінь
Минулого року Радіо Промінь святкував шістдесят років – поважний вік. А який середній вік аудиторії Радіо Промінь?
Взагалі вік аудиторії радіо трохи змістився до нас: середній вік – 30–65 років.
Ти ж розумієш, що я так намагаюся коректно, щоб нікого не образити, запитати тебе: чи радіо – це не застаре медіа, чи це не медіа для старих людей?
Радіо як радіо, яке віщає в FM – може бути. Але ж усі станції світу, Європи і прогресивні українські станції намагаються дотримуватись інтернет-віщання – в Instagram, TikTok, на сайтах – бути присутніми на різних майданчиках, показуючи, що вони – сучасні медіа.
Ти слідкуєш за цією тенденцією? От в Америці, наприклад, аудиторія радіо теж доросліша, ніж була раніше?
Так, доросліша, це світовий тренд. Дивись, раніше було:
– Хто твій конкурент?
– Мій конкурент – інша станція.
Зараз конкурентами є, як говорили нам BBCшники, стрімінгові платформи, бо більшість станцій – музичні. Але вони кажуть: «Жодна з платформ не може запросити до себе зірку». Так працює BBC. Ми, звісно, не BBC, але ми намагаємось.
Ви-то не BBC, але у вас найбільша колекція, підбірка та фонотека української музики, наскільки я знаю.
Це так.
Бути виконавчим продюсером Радіо Промінь – це, знаєш, як займатися кейтерингом на Тайній вечері. І клінінгом після неї (сміються). Це не просто про інформацію, це дійсно духовна спадщина народу, не побоюсь цього пафосного слова.
На самому початку реформи Суспільного було прийнято рішення, що це буде. Ми довго не сперечалися, як це буде. Пам’ятаючи 90-ті, завжди Радіо Промінь грав українську музику. Завжди. І ми вирішили, що ця історія точно буде про сучасну українську музику.
А що ми пам’ятаємо про 90-ті? Які пісні? Будь-які: Віктор Павлік, Ірина Білик, «Вхід у змінному взутті», «Танок на майдані Конґо», наші естрадні виконавці – на той час це була сучасна музика. Плюс грали і західну музику в різних програмах. Тому ми так і вирішили. Тим паче, що клуб FM-радіостанцій – достатньо зачинений. І потрапити з українським треком на FM-станцію навіть зараз – це питання.
Ти згадав Радіо Промінь, згадав 90-ті роки – великою мірою цей спалах відбувався завдяки достойникам, які завжди несли українське слово, українську пісню. Ти нам приніс такий артефакт, для нас велика честь мати його у нас на записі: (бере до рук плакетку та читає напис на ній) «Подякою нагороджується Степан Петрович Галябарда». Хай буде нас благословляти.
Але повертаючись до феномену Радіо Промінь, я з підліткового віку пам’ятаю про «12 – 2».
60 років Радіо Промінь – це одна історія. Ця програма з’явилася в Радянському Союзі.
Як альтернативна, більш молодіжна, більш музична, так?
Просто як інша програма, але більш молодіжна і більш сучасна, з прямими ефірами, з гострими темами, з українською музикою, з якимись шоу, які ти згадав: хіт-парад «12 – 2», програма «Година меломана» Олексія Когана, яка й зараз йде на Радіо Промінь, я працював радіоведучим у програмі «Гарячий компот». Але вся ця штука почалась десь у 1989-му році, і в 1992-му нова редакція вийшла в ефір. Це були перші прямі ефіри, вони стали фурором.
Фактично це був той момент і той формат медіапростору, коли ти міг прокинутися знаменитим. Тебе ставлять у «12–2» – і вся країна тебе слухає. Ти можеш написати погану чи хорошу пісню, але вона постійно буде крутитися. Якщо вона заходить людям, то ти прокидаєшся знаменитим. Це те, що, мабуть, сьогодні вже неможливо.
Уже неможливо. Одним радіо ти не прокинешся знаменитим, треба більше працювати.
Але на той момент радіо, зокрема Радіо Промінь, в чомусь були монополістами. Я читав інтерв’ю, яке ти нещодавно давав. Там ти згадуєш атмосферу, коли радіо – це не просто редакція, де сидять люди і ставлять треки, які їм присилають. Це дійсно жива компанія, куди приходить Олег Скрипка, приходять брати Гадюкіни.
Це реально був мурашник: ти потрапляв на Хрещатик – тоді ще можна було на сходах спокійно курити – і всі там ходили.
А яка була історія? І досі є республіканський Будинок звукозапису. Я, може, утрирую, але приблизно так воно і було: якщо раніше, за Радянського Союзу, якась людина хотіла записати пісню – для цього там був відомий композитор, відомий автор текстів, він непогано співав. Він приходив на комісію, а далі йому видавали два наряди: чотири години безкоштовно на БЗЗ він записувався, ще чотири години – зводився. Потім якимись «собаками», поштою ця пісня приїжджала до фонотеки, далі її писали композитор, автор, а згодом за цими піснями зверталася редакція.
На початку 90-х, на початку незалежності, все було саме так. Наряди виписувалися – там багато моїх знайомих записувалися, навіть «Океан Ельзи».
Там була база? Я колись туди приходив, а в сусідніх кімнатах – тут репетиційна база «Бумбокс», а тут – «Океан Ельзи». Вони одночасно репетирують, а в тебе таке враження, що ти опинився десь у раю і чуєш співи архангелів.
Люди приходили, писалися. І щоб не чекати, поки хтось запише звук спочатку в архів, потім поки воно дійде, ти підходиш до звукорежисера – у тебе 38-ма швидкість, бобіна: «Десять екземплярів зробіть мені, будь ласка». Тобі нарізали – а далі на метро чи пішки на Хрещатик, 26 – і в кожну програму:
– Я записав нову пісню! Я записав нову пісню! Я записав нову пісню!
– А мені?
– І тобі записав нову пісню.
FM-бум 90-х: як радіореволюція змінила український ефір
Середина 90-х: поява перших FM-ок, поява комерційних радіостанцій. FM-бум у нас у Харкові – це було дуже яскраво. Харків, можливо, на той момент навіть був більш активний, ніж Київ. Скажи, будь ласка, оця радіореволюція змінила правила? Вона тоді справді була важлива і для новинного простору, і для шоу-бізнесу?
Змінила. Радіостанції із задоволенням крутили українські пісні. Ми ж розуміємо, що багато українських виконавців співали російською мовою, але було те ж Гала Радіо в Києві, «Ютар». Взагалі потрапити на Music Radio з українською піснею – це перша FM-радіостанція, була на 101,5 МГц, якщо я не помиляюся – вважалося «вау».
Поступово FM почав витісняти Радіо Промінь з простору. Бо ми були ж на трьохпрограмному радіоприймачі: друга кнопка, та, на якій «Маяк» починав. Потім «Маяк» викинули і зробили молодіжну історію. І з’явилися авто, з’явилися магнітоли. А потім, я не знаю, хто це зробив, але це була стратегічна помилка, після якої я зрозумів, що мені немає чого робити на Радіо Промінь. Якесь керівництво вирішило, що FM-формат, увага, – це безперспективний формат для розвитку радіо.
Скажу більше: для Радіо Промінь, а потім і для всього українського радіо Нацрада прорахувала єдину частоту по всій Україні: у кожному місті Українське радіо повинно було мовити на частоті 105 МГц. Не знаю з яких причин, але керівництво відмовилося. Це була стратегічна помилка.
І потім з кожною новою станцією, що заходила у FM-діапазон, було усе менше, менше і менше популярності. І коли я прийшов на Радіо Промінь, мені довелося їхати на радіоринок і купляти собі радіотехніку – тюнер ризького заводу, щоб послухати, що взагалі коїться.
І зараз є така історія, їдуть мої знайомі й питають:
– Можна Радіо Промінь?
– Ця радіостанція ще жива? – переглядаються ті, хто в машині.
Як українську музику змушували звучати російською
У який момент наше радіо підім’яли під себе росіяни?
Я думаю, що це кінець 90-х, і це, напевно, подвійна історія. Перша історія – це кількість грошей, які були у росіян. Наші артисти, навіть наші друзі «Танки» розповідали, що коли вони приїхали в Москву, там – «Real records», усі гроші Березовського чи когось із олігархів, шоу-бізнес, нічні клуби. А ти ж розумієш, що в 1998-му році, умовно кажучи, награв п’ять тисяч доларів у Києві за виступ – такий крутий, а п’ять тисяч доларів для Москви – це копійки. Вони розповідали історію, що підписували контракт на майже готовий альбом, і було одне маленьке прохання.
Мова?
Так. 150 чи 100 тисяч доларів за альбом – на 1998-й шалені гроші. Говорять: «Усі пісні треба написати російською мовою». Ну і все…
Наші козаки!
А друга історія – це коли почали з’являтися російськомовні ретранслятори: «Руское радіо», «Шансон» і так далі. Не знаю, хто мав регулювати цю історію, але це був просто бізнес: платили копійки за те, щоб транслювати московську радіостанцію тут, а заробляли шалені гроші на рекламі.
Мені розповідав хороший товариш, він був комерційним директором в одному з міст: як тільки вони включили в себе «Руское радіо», задзвонив міський телефон: «Добрий день, ми хотіли б розмістити рекламу».
Плюс тобі ж не треба витрачатися на диджеїв, на плей-лист, на музику – лише новини свої ставиш.
Якщо виключити теорію змови та нашу тривожність і спробувати подивитися на це трохи дистанційно: для росіян це був просто бізнес? Чи все-таки це була якась продумана кампанія, за якою стояла влада, російська держава? Вони вже тоді планували таку експансію, що починалася через медіапростір?
Я працював у компанії, яка мала партнерів звідти – вони цього не говорили. Але як вони захоплювали в Росії міста своїми FM-радіостанціями? Це була звичайна бізнес-модель. Наприклад, у тебе є компанія «Nike» і ти хочеш вийти на ринок. Що ти будеш робити? Ти ж не підеш, не знаючи, що це за ринок. Ти знаходиш собі якогось партнера і далі кажеш: «У мене є правило – я тобі поставляю все це, а ти мені звідти». А потім, коли я бачу, що ти заробляєш достатньо, і я можу спокійно забрати твої гроші, то я кажу: «Дякую тобі, ми тепер самі будемо робити».
А паралельно ж радіо – це програми, це новини – вплив шикарний. І виходить, що ніби це російська музика…
…а насправді «рускій мір». Далі ніби сталися зворотні історії: у якийсь момент росіяни зникли з нашого ринку.
Росіяни зникли, бо українці порахували гроші, які вони повинні були платити росіянам, і сказали: «Та нє, ми самі».
Я згадую, як впроваджувалися квоти – це страшенно приємні спогади. І як створювався штучний спротив, штучне опонування: мовляв, що ж ми будемо ставити? Як же українське радіо без Кіркорова? Ну куди? Ну як?
Як ти це все оцінюєш зараз? Зараз ситуація змінилася зі зрозумілих причин – російської музики в нас немає. Це якось позначилося на ринку?
Здрастє… Ладно, «Океан Ельзи» не беремо, але Палац спорту — Артем Пивоваров, «Друга ріка», три концерти «Антитіл», наш улюблений Шугар. Ну, тобто, будь ласка.
Виявилося, що це стало дуже потужним чинником для розвитку. А якщо брати самі радіостанції та рекламний ринок – стало менше реклами, менше замовлень, менше інтересу? Чи зменшилася сама аудиторія радіостанцій?
Трохи зменшилась, але не надто принципово. Великі холдинги об’єдналися, і вони якось виповзають зі своїми грошима. Тобто реклама є, вони її шукають, видають на ринок ексклюзивні пропозиції, бо клієнт не може відмовитися – ми все одно живемо, їмо ковбасу, користуємося мобільними телефонами – це треба рекламувати.
Ще до введення квот була історія, що має бути близько 35% – не пам’ятаю скільки точно – української музики на радіостанціях. Але було одне «але»: там не було прописано, коли її ставити. І українська музика починала звучати…
…після одинадцятої ночі?
Так. Потім був спротив з боку радіостанцій. Я пам’ятаю, одна з них сказала, що немає взагалі ніякої української музики, є тільки «Океан Ельзи». Хочете — і слухайте «Океан Ельзи». І ставили там чи не через одну пісні «Океана Ельзи».
А з іншого боку – це ж треба було шукати. У кінці 90-х теж був такий тренд: ти приходив з україномовною піснею на радіо, а тобі казали – шикарний трек, але можна ж людською мовою – не вашою, а людською.
Музика ніколи не буває поза політикою
Ми з тобою ходимо колами довкола того, що масова культура, популярна культура – без жодного негативу, з повагою – це ж не просто про культуру. Попмузика – це не лише про музику, це великою мірою про політику.
Дійсно, країни маркують себе через культуру. Росіяни маркують себе через свою культуру. Для нас «Танці» гурту «ВВ» – це ж не було лише про танці в клубі, це ж як національний гімн для частини суспільства.
Я до того, що ти, окрім радіо, завжди займався шоу-бізнесом: концерти, фестивалі, організація – ти завжди був десь поруч. Ми сьогодні з тобою про це говорили.
Була така історія, але вона більше для просування. Ми працювали на радіо, а ти ж розумієш, якщо це маленька радіостанція – то грошей на просування немає. Великий холдинг – інша справа: сторіборди, тєлєк.
Я придумав таку історію: а чого б нам не робити концерти форматних артистів і брендувати їх під радіостанцію, на якій я працював? Організатор отримував купу реклами, продавав квитки. Артист отримував гонорар, про який домовлявся, бо квитки були продані. Бар отримував людей, які приходили попити чаю або щось повеселіше. Я отримував бренд – всі були задоволені.
Зараз наша незалежність має, слава богу, 35 років. Ми вже дивимося на це з висоти власного досвіду й чудово розуміємо, як масова культура, попкультура вплинула на формування ідентичності українців. Я думаю, що в цьому випадку Святослав Вакарчук вплинув, мабуть, більше, ніж Міністерство культури разом узяте.
Ну чого… А Ірина Білик? А Віктор Павлік?
До речі, так, Ірина Білик. Пам’ятаєш появу альбому «Нова» у 90-х роках. Це була, мабуть, перша попспівачка, після якої почали співати дівчатка-підлітки.
Ні, була ще одна – Руся.
Перша «Червона Рута» 1989 року…
Руся і Ірина Білик – це були дві попдіви. І, до речі, я теж з ними товаришував, ми були знайомі.
Ірина Білик і компанія «Нова» у Києві – це, я вважаю, була перемога. Вони мали перший контракт з нічним клубом «Hollywood» і за шалені гроші двічі на місяць, по-моєму, виступали там із сольними концертами. І це для Києва – тисячний нічний клуб, туди приходили люди, які купували квитки – це було реально шоу, це був офігенний музон.
Якщо підбивати підсумки, робити розбір польотів: якби тоді українська держава якось інакше працювала в культурній сфері, що можна було б змінити? Як можна було б утримати цей простір через масову культуру?
Є приклад поруч – поляки, польські зірки. Я був у Варшаві: їду в таксі з малими, а щось так приємно грає. Я такий: цікаво… польська мова, музика гарна, все зроблено. Бум – півтора-два мільйони прослуховувань за місяць. На секундочку, польська мова! Вони закрили свій ринок, і там роблять своє, живуть, збирають стадіони – свої польські.
На твою думку, як людини радіо, людини шоу-бізнесу – такий спосіб ізольованості, він стратегічно виправданий чи ні?
Франція. Французи ж живуть, не бідують, їдять хліб із маслом, думаю, що ще щось зверху посипають. Але там трохи по-іншому: коли вони вводили квоти – у них теж є квоти – якщо ти вводиш квоти, умовно, на українську музику, треба робити підтримку. Наприклад, якщо приїжджає якийсь руззкій, нехай він за Україну платить п’ятдесят тисяч доларів, а український співак – п’ять. Отака історія. На майданчиках, на фестивалях – якась підтримка, якісь блага в хорошому сенсі цього слова. А просто відкрити – ну, слава богу, що відкрили цю квотну історію, і воно якось почало працювати. Не сильно, але ми всі розуміємо, що радикально це змінилося лише 24 лютого.
Ти згадав про поляків і польський досвід – це страшенно показово. Тому що Польща дійсно показує: «Ми самодостатня країна. Нас, можливо, не сто чи двісті мільйонів, але нас достатньо, щоб зібрати стадіон».
Так, і що прикро – починали ми майже в один рік.
Але пішли різними стежками.
Якщо радіо не буде рухатись, його «покусає» інтернет
Давайте спробуємо повернутися назад до радіо: до Радіо Хартія, до Радіо Промінь. Ми намагаємось вас розгледіти, зрозуміти цей феномен та секрет успіху. Де ця кнопка, яка робить так, що ти прокидаєшся знаменитим?
Те, що зараз відбувається зі старими медіа – старими в лапках – із телебаченням, із радіо. Зрозуміло, що це відбувається не лише в нас, хоча в Україні деякі речі загострені. У нас, наприклад, зникли паперові газети.
А назви, які вони були?
«Дзеркало тижня», «День», «Сільські вісті» – які мали шалений наклад і передплачувалися всіма селянами.
Я мав на увазі газети, які читали. «День», а все інше – це були кросворди, програми, безкоштовні оголошення.
І бабусині рецепти.
Інтернет це все з’їв у першу чергу.
Але ми тут говоримо саме про ці зміни, які відбуваються. Ти вже сказав фразу «інтернет з’їв». Інтернет сильно «покусав» радіо?
Він буде «кусати» радіо, якщо радіо не буде рухатися.
А куди в цьому випадку може рухатися радіо? В бік інтернету?
В бік інтернету: YouTube, соцмережі, будь-які майданчики. Я все одно думаю, що майбутнє – за контентом, тому треба робити контент і його просувати. Якщо ти будеш працювати тільки у себе, на FM-радіо, то тебе будуть слухати тільки ті, хто і так тебе слухає. Треба виходити – на телебачення, в інші проєкти, куди завгодно. Це те, що ви робите – і це абсолютно правильно.
А скажи, будь ласка, таку річ: ти зазираєш у майбутнє радіо? Воно там залишається чи відходить?
Воно відходить частково, але залишаться плейлисти, ведучі, подкасти, шоу – в інтернеті.
Що є в радіо такого, чого немає в усьому іншому?
Спілкування, голоси, люди, особистості, гумор і те, що ти можеш із цього міксу зробити.
Радіо країни, яка воює: що у навушниках українців
Ти згадав 24 лютого. Зрозуміло, що це поділ, який змінив дуже багато, більше того, багато речей зробив неможливими до повернення. Умовні російські гастролі навряд чи можна уявити навіть після завершення війни найближчим часом.
Але радіо зараз існує – і це радіо країни, яка воює. Які зміни відбулися і відбуваються? Що зараз люди хочуть слухати?
Люди хочуть слухати різне – залежно від людей і форматів. Ти можеш увімкнути FM і почути якісь дурнуваті жарти, а можеш почути відверту розмову про фронт. Радіо – це майданчик, де кожен може знайти свій формат.
Нам часто пишуть про Радіо Промінь: хтось каже, що немає української музики. Послухайте Радіо Промінь – у нас є проєкт «Промінь рекомендує», де щотижня додається сорок нових пісень. І ще від п’ятнадцяти до тридцяти просто заходять в ефір – і це не якийсь андеграунд, а більш-менш мейнстримні, модні, молоді артисти. Потім ми їх смикаємо в ефір, робимо інтерв’ю, розшифровуємо, а зараз думаємо робити короткі відоси. Тобто ми готові допомагати артистам розвиватися.
Якщо три-чотири роки тому було:
– Альо, ось вам wav-файл, хотілося б поставити пісню на радіо.
– Пісню на радіо? А що, пісні на радіо ставлять?
То зараз народ залюбки відправляє пісні й пише: «Дякую, нарешті моя пісня прозвучала на радіо! Я не міг пояснити своїй мамі, навіщо я займаюся музикою. А тепер вона каже: “Боже, ти молодець”».
Але є один момент: у плані просування треба рухатися швидше.
А якщо філософськи: що зараз більше хоче суспільство – легке, трагічне, патріотичне чи розважальне?
Є все: розважальне – Шугар, умовно, – слухайте, будь ласка. Є інша музика – багато хіп-хопу і репу. Є так званий «ресторанний реп»: хлопці, дівчата, любовь-морковь. А є соціальні тексти, причому такі, що ой-ой-ой. От ваш харків’янин Міша Правильний – я вважаю, що це шикарні тексти. Є цей формат spoken word, ближчий до репу, R&B – там є поезія, є, що почитати.
Ми повертаємося до питання заповнення всіх ніш. Мені здається, що зараз в українській музиці точно є різноманіття. Це те, чого, можливо, не було до 2022 року, коли багато ніш було просто заповнено росіянами – туди було просто не втовпитися. Але ти як людина, яка любить музику, працює з нею, продюсувала й просувала її, працює на радіо, можеш якось суб’єктивно оцінити стан сучасної української музики? Вона стала кращою, цікавішою чи вона традиційно цікава?
Слухай, вона традиційно цікава, вона різноманітна, і жанрів багато. Це суміш – від інді-фолку до якогось R&B-фолку. Дуже багато музики з’явилося саме на українському культурному корінні.
Усі тягнуться до коренів. З’являється багато електронщиків, які переосмислюють музику 80-х із цікавими семплами. Народ знову почав цікавитися старою українською естрадою. Ми ж на Промені, на Суспільному, запустили четверту кнопку на сайті і в апці – з українською естрадою 60-х, 70-х, 80-х і 90-х років.
Це цілий космос.
Так, і це вже два роки працює – відкриваємо, розвиваємо. Причому ми всю цю музику знаємо: там працюють редактори, які розуміють, що, як і де. Зараз ще й запустили окремі програми.
Ми нещодавно говорили з Сашею Кольцовою про те, що внаслідок війни ми певною мірою ізольовані. Багато хто не має можливості виїхати за кордон, багато хто не хоче навіть дозволяти собі цього. А світ живе своїм життям: світова музика розвивається, з’являються нові записи, нові феномени – той самий Bad Bunny зі своїми шоу. Якщо подивитися на тури – їздять «Radiohead», «Oasis», виходять нові альбоми. Чи не ризикуємо ми трохи відірватися від світу через відсутність прямого контакту?
Ні, я так не думаю. У тебе ж є доступ – ти можеш це слухати і дивитися.
Так, але дивитися – це одне, а приїхати на стадіон і побачити наживо – інше.
Ну, а скільки людей реально можуть поїхати на стадіон і побачити концерт наживо?
До 2022 року для України це було цілком нормально – сісти в Борисполі й полетіти в Прагу чи Мюнхен на концерт.
Поїдемо надолужувати після перемоги.
Ти тут не бачиш проблеми?
Ні, взагалі не бачу.
«Жодних обмежень, окрім тих, що всередині»: як працює сучасний суспільний мовник
І наостанок: ви – суспільний мовник. Чи може суспільна радіостанція бути модною, популярною, сучасною і незалежною?
Незалежною?
Мається на увазі, у виборі атмосфери. Чи сам статус вас у чомусь обмежує?
Не обмежує. На самому початку ми просто проговорили, як має виглядати ця радіостанція. Мені як продюсеру сказали, що є карт-бланш. Усі знають, що люди хочуть слухати: новини, музику, гумор. А далі кожна станція формує свій формат і свою планку: хочеш – Шугар, хочеш – щось інше. Тобто немає обмежень, окрім тих, які в тебе всередині.
Завдання стоїть таке: представити різноманітну музичну палітру. У нас є ідея: ми порахували, скільки в нас є пісень різних форматів, і теоретично вже можемо запустити три онлайн-радіостанції з українською музикою: це український інді з усіма комплектуючими, український урбан з усіма артистами, і це точно може бути український фолк і неофолк – не лише старий, а й новий.
Тобто ви займаєте три ніші, які в Україні найбільше розуміють?
Так, і яких фактично немає ні в кого. І навряд чи якісь комерційні радіостанції запустять таку історію.
І зовсім наостанок питання, яке цікавить покоління 50+, себто мене і моїх друзів. Чи відновите ви «12 – 2»? Ти десь згадував, що маєш таку мрію.
Є така ідея. Але ж що таке «12–2»? Це був живий хіт-парад просування української музики…
…де можна було голосувати, де постійно були зміни.
І постійно говорю, що такі шоу потрібні – вони просувають музику. Ми вже запускали його в новому форматі, він ішов приблизно рік – і це була реальна бомба.
