«Навіть коли надії немає, треба битися. Битися у будь-якому разі» — Антон Кафтанов про актуальність ідей Толкіна
25 березня шанувальники фентезі в усьому світі відзначають День читання Толкіна. Цього дня вони читають улюблені уривки з його книжок, діляться цитатами у соцмережах, організовують тематичні зустрічі у книгарнях. А хтось вдягає обладунки, бере меч та перевтілюється у персонажів Толкіна. В Україні «толкіністи» часто займаються ще й рольовим рухом та історичною реконструкцією. Про становлення цієї субкультури та вплив творчості Толкіна на українську мілітарну культуру в ефірі Радіо Хартія розповів Антон Кафтанов на позивний Корум — керівник Харківського клубу реконструкторів «Сталеве князівство» і молодший сержант 32-ї Сталевої бригади ЗСУ у відставці.
Коли я повернувся з лав тоді ще радянської армії, багато чого змінилося в країні. До того ми читали казки та наукову, фантастику, а фентезі як жанр я відкрив для себе саме з книг професора Толкіна. Мабуть, є символічним, що перша книга, яку я прочитав, був саме «Гобіт» українською у перекладі Олександра Мокровольського. Тоді ж я познайомився з творчістю Майкла Муркока, Роберта Говарда, іншими письменниками, значно пізніше — з Анджеєм Сапковським. Ну, і далі вже пішло-поїхало.
Ви стояли біля основ історичної реконструкції у Харкові. Наскільки, за вашими відчуттями, книжки Толкіна вплинули на цей рух і затягнули туди людей?
Вплинули, і дуже сильно. Ми ще у школі займалися, як я тепер розумію, «корявою» історичною реконструкцією. Хтось реконструював, наприклад, війну 1812 року, хтось робив середньовічні обладунки — але все це об’єднала в єдиний рух, мабуть, саме творчість професора Толкіна. Вже потім всі пішли відігравати на полігонах сюжети якихось інших авторів, інші всесвіти.
Але ігри по Толкіну парадоксальні. Коли ми тільки починали, то спочатку, звісно ж, відігравали за «наших», за світлі сили. Дуже мало було тих, хто наважувався грати «темних», і їм треба було мати мужність свідомо йти проти друзів.
А як, на вашу думку, творчість Толкіна вплинула на формування нашої мілітарної культури?
Сам Толкін — фронтовик, брав участь у битві на Соммі у Першій світовій. І тому він деякі речі описує дуже зрозуміло: тактику, відчуття людини на війні. Я багато років кажу своїм колегам та друзям: ми реконструюємо, що одна людина вбиває іншу — забувати про це не треба. Це дає певну психологічну стійкість.
Крім того, історична реконструкція вимагає впертості, вольових якостей — а це все час, тренування, цим треба займатися. Це досить жорсткий вид єдиноборств та групових боїв. Крім того, цим займаються люди з більш розвиненим кругозором, пасіонарії. Тому багато людей долучалися до армії ще у 2014 році.
Я особисто пішов у військо ще у 2022 році, але мене спочатку не брали через інвалідність (поранення ока). Проте я дуже вперта людина: понад рік волонтерив, закінчив декілька курсів тактичної медицини та знайшов одного з наших — Семена Салатенка. Це командир 516-го окремого батальйону 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна, воює він з 2014 року. Він знав мене, тому у його підрозділі я і почав свій шлях у війську.
У нашому батальйоні багато було реконструкторів: і комбат, і ротний. Зараз воює багато людей, що раніше відігравали орків та ельфів — усі реконструктори та толкіністи України воюють, і «світла», і «темна» Арда. З боку росіян теж є представники нашого руху, але, як я сказав ще у 2014 році, з того боку усі друзі — лише колишні.
Як вам здається, чому мають нас навчати книжки Толкіна? Яка його ідея може нас розрадити, коли світ довкола палає і руйнується?
Я взагалі дуже стримано ставлюся до ідей, які ми маємо брати із книг. Кожен читає по-своєму, кожен бере щось своє. З багатьма із тих, з ким сходимося зараз на довжину пострілу, ми читали схожі книги — але опинилися по різні боки.
У книжках Толкіна є такий момент: навіть коли надії вже нема, треба битися. Битися у будь-якому разі. Уявіть: штурм Гондора, ворог тактично переграв світлі сили, розтягнув оборону по всій довжині ріки та прорвав її у кількох місцях. Здається, надії немає, це майже кінець. Але він не врахував лісових людей, які показали короткий шлях союзникам-роханцям — і на фланзі мордорського війська виходить шість тисяч найкращої кінноти на землі. Надія завжди є!
