Історія Чорнобиля не завершена, вона триває — Оксана Семенік про виставку до 40-річчя катастрофи на ЧАЕС
24 квітня в Українському Домі у Києві стартує масштабна виставка «Чорнобиль. Обʼєкт укриття», присвячений 40-й річниці аварії на ЧАЕС. Експозиція триватиме до 7 червня й поєднає мистецькі роботи, документальні матеріали та сучасні дослідження. Кураторка виставки Оксана Семенік розповіла в ефірі Радіо Хартія, чи вдалося її організаторам показати Чорнобиль як живу історію, що досі впливає на наше сьогодення.
«Обʼєкт «Укриття» — це метафора того, що катастрофа не завершилась. Він досі накриває реактор, досі руйнується. Ми маємо зрозуміти, як його безпечно розібрати, і це завдання на сто років уперед», — говорить Оксана Семенік.
За її словами, важливо нагадати виставкою, що Чорнобиль — це не лише трагедія 1986 року:
«Багатьом здається, що історія закінчилась із побудовою нового конфайнменту. Але минулого року ми побачили, як у нього влучив російський дрон. Це доводить: катастрофа триває, і ми знову стикаємось із питанням безпеки», — каже Семенік.
Окрема частина виставки присвячена життю, яке відроджується у Чорнобильській зоні відчуження.
«Ми хотіли показати Чорнобильський біосферний заповідник, створений у 2016 році. Там відродились рідкісні види тварин і рослин, а науковці проводять дослідження, що впливають на світову науку. Це історія не лише про смерть, а й про життя, яке перемогло», — говорить Семенік.
В експозиції представлені роботи Марії Примаченко, яка особливо гостро рефлексувала на тему катастрофи, фотографічна серія Віктора Марущенка, показана на Венеційській бієнале, а також монументальне мистецтво Прип’яті — мозаїки Івана Литовченка та скульптура «Прометей» Юлія Сінкевича:
«Ми намагалися відібрати твори, які не лише ілюструють трагедію, а й показують різні способи осмислення Чорнобиля — від народного мистецтва Полісся до сучасних художніх рефлексій», — говорить Семенік.
Важливим блоком проєкту, за її словами, стане і розповідь про події 2022 року, коли Чорнобиль опинився під російською окупацією під час повномасштабного вторгнення.
«Це історія людей, які добровільно їхали змінити колег на станції, переправлялися річкою на саморобних човнах. Минуле, сучасне й майбутнє тут постійно перетинаються», — сказала Оксана Семенік.
