«Бога просили, щоб не на нас, а в поле ті КАБи летіли» – місцева мешканка про життя в Боровій
У селищі Борова Ізюмського району на Харківщині, яка нині знаходиться у зоні активних бойових дій, залишаються близько двохсот людей. Це родини або самотні люди похилого віку, які не хочуть виїжджати. Що доводиться витримувати людям під час постійних обстрілів і як виживають без світла, води та газу, журналістці Радіо Хартія розповіла 72-річна Тамара Забийворота, якій вдалося евакуюватися з селища.
Із обстрілюваної Борової Тамару Забийворота вивозив волонтер Олег Чопенко.
«Місцевий на машині вивіз її за сусідню Горохуватку, в більш безпечну зону, там ми перегрузилися і поїхали на Харків», – розповідає Чопенко.
Із собою жінка взяла собаку Тошу, документи і дві сумки із речами.
«Собака старий уже, йому 13 років. Я через нього й виїхала, сил не було дивитися, як він мучиться. Під час обстрілів ходить, бігає, шукає в хаті куток, де заховатися», – каже жінка.
У Боровій Тамара жила у власному будинку в районі Новосілки, під лісом. Каже, там залишаються ще зо 200 людей. Але жити під обстрілами нестерпно.
«Як дамоклів меч над головою, кожен день прильоти, вибухи. Сутками. Стоїм, наблюдаєм, тільки очима проводим, куди летить. Летить рядом, ззаду, або спереду падає. Летить від малого до великого – і Молнії, і КАБи. Звідтіля і звідтіля. І просиш Бога, щоб тільки в сторону летіло, туди, де поле, не на нас. По селищу перебігаємо від дерева до дерева, бо дрони», – розповідає Тамара.
У селищі не працює жоден магазин. Односельці машиною намагалися завозити продукти, але потрапили під обстріл:
«Вони ввечері їхали, хотіли продукти в Борову завезти. Водія на смерть, продавщицю не довезли до лікарні в Ізюмі. Дружина водія у Харкові в лікарні».
Лікарів у селищі немає, лишилася лише дитяча медична сестра. Сусіди, які мають машини, підвозять односельців в магазини і аптеки до Ізюма. Вартість такої поїздки – 600 грн.
«Я їздила, коли пенсію отримувала. За ліками, за продуктами, собаці корму, бо собак у нас і котів кинутих дуже багато, стадами ходять, а годувати нічим. Я свій хліб останній Тоші віддавала. Ще купила газовий балон невеличкий на 12 літрів, щоб їсти готувати», – каже Тамара.
Попередньої зими мешканці Борової отримували допомогу – гроші на закупівлю дров. Тепер, каже Тамара, дрова у селище через небезпеку не доставляють, тож опалюватися буде нічим. У Боровій немає ані газу, ані електрики.
«Грошей своїх не хватає, гуманітарки нам не возять, ні хліба нема, нічого. Я там би наступну зиму вже не пережила».
Тамара каже, город цього року не садила, бо росіяни дистанційно, з дронів, розкидують міни.
«Вони такі маленькі, кругленькі, я такі кексики колись пекла. Якщо не знаєш, то можна і ногою буцнути і без ноги лишитися. Я сама бачила, як міна впала з Молнії – через город навпроти мого двору так і лежить, нікому забрати. Біля городу ще одна, за двором ще. Страшно», – каже жінка.
Людей, поранених або травмованих внаслідок обстрілів, з Борової допомагають евакуювати військові.
«Неля Петрівна. Вона в школі робила. Був прильот. Сусідку їхню убило, привалило стіною із собакою. На смерть. Матір осколками поранило. І вона кров’ю зійшла, не доїхала, не довезли до Ізюма», – розповідає Тамара.
Вона має сина, але він за кордоном. На питання, чому не виїжджала раніше, каже, чекала, що переговори, які Україна вела із Росією, завершаться миром:
«Я думала, що ну ось-ось, переговори ж йдуть. І так у нас усі думають і не виїздять. А куди людям їхати? Це треба, щоб було до кого, було за що найняти машину, речі вивезти. Та вже ніхто не вивезе. Та і розбите все, людям нікуди буде вертатися».
У Харківському координаційному гуманітарному центрі Тамара Забийворота отримала грошову і гуманітарну допомогу. Волонтер відвіз її в село у Валківському районі. Там знайомі знайшли жінці хату, де вона житиме.
