«Наша черга підходить. Значить, треба тікать» – мешканець Василівки про евакуацію з Вовчанської громади
Тринадцятьох людей вивезли волонтери з Вовчанської та Великобурлуцької громад Харківщини 24 червня. Евакуювали мешканців броньованим транспортом через загрозу ударів fpv-дронами. Російські військові знищують будь-який автотранспорт, який рухається місцевими автодорогами і може доставити в населені пункти продукти, ліки, засоби гігієни. Самі ж населені пункти перебувають під невпинними обстрілами армії РФ.
Як вдалося вибратися з Василівки, Новоолександрівки Вовчанської громади й Приколотного Великобурлуцької громади, люди розповіли журналістці Радіо Хартія в транзитному центрі Харкова.
«Рей, виходь! Залазь у клітку! А це обережно, у мішку кіт. Звіть рятувальників, у нас кролі з коробки повилазили. Ловіть, їх 13 штук. А тут молоді курчата. А це дві несушки, трошки індоуточок», – біля транзитного центру у Харкові 49-річна Ірина Гринько з Новоолександрівки Вовчанської громади вивантажує з броньованого мікроавтобусу своє господарство.
Ірина Гринько родом із Вовчанська. До повномасштабного вторгнення працювала техробітницею у місцевій школі. У травні 2024, коли розпочався другий наступ РФ на Вовчанськ, жінка із родиною виходили з міста пішки, під обстрілами.
«Ми до останнього сиділи, потім виходили без нічого. І документи у Вовчанську лишилися. Довго йшли до Бугаївки, такі обстріли були, ми вже думали вертатися, та нас забрали ДСНС-ники, довезли до Новоолександрівки. Далі до Харкова б не доїхали, бо з нами бабуся старенька була після інфаркту. Нас п’ятеро було і дві собаки. Бабулечка потім померла, двоє наших дітей минулого року виїхали до Харкова. Ми з чоловіком лишилися в Новоалександрівці. Люди нам допомогли – хто курей приніс, хто кролів, качок, там обзавелися власним господарством, ще город, з того й жили», – розповідає Ірина.
Подружжя працювало у фермерських господарствах.
«Треба було хоч копійку заробити, щоб одітися, бо ми ж без нічого вийшли», – каже жінка.
Але останні місяці родина залишилися без роботи. Чеський фермер, у якого працював чоловік, евакуював підприємство. А Ірина не могла добиратися до роботи через атаки fpv-дронів на дорогах.
«Просто неможливо, вони і ганялися за нами, ми ховалися під дерева, потім стало дуже страшно, кинула», – каже Ірина.
Росіяни створили кілзону: у Дергачівській громаді погіршується безпекова ситуація
Щодня на село летять шахеди та fpv-дрони. За словами жінки, у Новоалександрівці залишаються до двохсот людей.
«Ідеш селом і дивишся вверх, прислухаєшся, ховаєшся під дерева. У кого є машина, вони самі виїжджають. Хто остається, ті кажуть, що нікуди їхати», – каже Ірина.
Людям оголосили, що єдиний магазин невдовзі припинить роботу, ризики підприємця переважають прибуток.
«Ми вирішили їхати, бо діти вмовляли, кажуть, потім вас уже ніхто не вивезе, ми й рішилися, хоча город посадили, а хто його збиратиме? 15 курок і 5 качок віддали сусідам, куди їх», – каже Ірина.
Ірині з чоловіком син орендував приватний будинок у Харкові, там вони будуть жити з усім своїм господарством.
52-річний Олександр Семиренський добирався від Василівки у Вовчанській громаді до Харкова шість днів. Із села його на возі, запряженому кіньми, вивіз сусід.
«Я зранку вийшов, коли збирався виїжджати, побачив, що клуб в Іванівці горить, потім прилетіли fpv-дрони, дві машини на моїй вулиці побили. Я побоявся машиною. Узяв вєлік, речі, документи. Сів на воза, доїхали до переїзду, а дальше я на вєліку до Новоолександрівки. Дрон до мене підлетів, повисів і полетів далі», – каже Олександр.
В Новоолександрівці Олександр п’ять днів чекав, поки туди зможуть доїхати волонтери і вивезти його до Харкова.
«Жінка моя поїхала місяць тому в Харків лікуватися, вона інвалід, я їй не дав повернутися в село. Поруч із нашим селом КАБи падали, дуже багато – і по шість, і по дев’ять за один раз. Отак рядком лягають, вулиці цілої одразу немає, нічого немає, навіть фундаментів. Коли по Іванівці сусідній прилітало, а це два з половиною кілометри, у мене з потолка все сипалось, двері, вікна цокотіли», – розповідає Олександр.
За його словами, сусідні села – Іванівка і Захарівка – ущент знищені російськими обстрілами:
«Вже до нас очередь підходить. Значить, треба тікать».
По Василівці росіяни б’ють fpv-дронами, в селі багато побитих будинків, люди намагаються затягнути пошкоджені дахи брезентом або плівкою.
«На город не вийдеш. В мене у дворі трактор фермера стоїть. Так по ньому вже чотири дрони прилітали», – каже Олександр.
Електрики в селі немає з 2022 року.
«Сонячні батареї, генератор. Магазин то працював, то ні. Хліб самі пекли. А так все своє, у мене багато птиці, кролів. Усе залишив. Ну… все буде добре», – каже Олександр.
Він із дружиною поки житимуть у доньки в Харкові, чоловік планує шукати роботу і згодом орендувати житло.
69-річний Андрій Аморцела виїхав із дружиною з Приколотного Великобурлуцької громади. Його дружина без сторонньої допомоги не може піднятися сходами, хворі ноги.
«В неї і тиск, і серце, і ноги. Я сам тільки одним оком бачу на 50%, ліки потрібні, у нас уже аптеки не працюють, лікарня закрита, ми замовляли ліки поштою, пошта ще працює», – розповідає Андрій.
Жити у Приколотному, каже чоловік, нестерпно через дрони, які полюють на автівки.
«Дрони налітають неочіковано, нападають, попідбивали всі комбайни, цивільні машини. Я вже і не виходив в село. Раз на тиждень на велосипеді хліб купував – і то дрон прилетів. Я почув дзижчання, під дерево заїхав, він крутнувся, і полетів геть. Ми вирішили їхати, бо потім не виїдеш уже. Залишили город посаджений. Дві собаки великі – відв’язав, і все. А куди з ними», – каже чоловік.
Жити Андрію із дружиною ніде. На оренду квартири в Харкові невеликих пенсій подружжя не вистачить, тож вони сподіваються, що їм нададуть місце в гуртожитку.
