«Імперія занепадає повільно, але момент остаточного краху завжди раптовий» — Валерій Пекар про майбутнє Росії
КНР поступово формує власну довгострокову стратегію щодо майбутнього розпаду Росії із подальшим поглинанням її економіки, виходячи далеко за межі особистих відносин із Путіним. Аналітики відзначають, що Москва дедалі більше перетворюється на сателіта Китаю, а ознаки внутрішнього ослаблення імперії стають очевидними. Про це в ефірі Радіо Хартія розповів викладач Києво-Могилянської бізнес-школи та Бізнес-школи УКУ Валерій Пекар.
Залежність від Китаю та сценарії майбутнього
«Росія максимально залежна від Китаю економічно, бо значна частина експорту йде туди за смішними цінами, іноді нижче собівартості. По імпорту — технологічно, політично, так чи інакше, Росія стає тотально залежною країною», — каже Пекар.
За його словами, незалежно від того, чи Москва піде шляхом «сталінізації» та продовження війни, чи опиниться у хаотичному розпаді, Китай уже підготувався до обох сценаріїв.
«Єдине, що може протиставити цьому впливу — деколонізація Росії, формування нових незалежних держав. Адже тюркські, монгольські, фіно-угорські народи бояться і ненавидять Китай, дивлячись на долю уйгурів чи тибетців», — говорить Пекар.
Пекар каже, що ще у 2023 році українські інтелектуали презентували «Маніфест сталого миру», де серед іншого передбачалося, що агресивна війна проти України може призвести до остаточного розпаду Росії:
«Тоді це вважалося маргінальною ідеєю. Сьогодні ми бачимо, що процес послаблення імперських зв’язків є невідворотним», — каже Пекар.
Ознаки розпаду Росії та історичні паралелі з СРСР
На думку Пекара, уявна могутність сучасної російської імперії тримається на двох стовпах — грошах і страху.
«Грошей стає менше, регіональні еліти отримують значно менше можливостей, і їм це не подобається. Страху теж стає менше. Українські атаки на аеропорти ускладнюють маневрування силовим ресурсом, а це критично для утримання такої величезної території», — говорить Пекар.
За його словами, дослідження Київської Форсайт Фундації показало, що низка регіонів — від Сибіру до Татарстану — мають достатній потенціал для незалежності:
«Спостерігаючи процеси в Росії, я постійно відчуваю дежавю за тим, що було в СРСР у 1986–1991 роках. Починається все з місцевої свідомості, а потім переходить до більших вимог. Це все дуже повільно, але ми це бачимо», — каже Пекар.
Він говорить, що українська держава може прискорити ці процеси не лише військовими діями, а й підтримкою національно-визвольних рухів у самій Росії:
«Сьогодні Україна не має визначеної позиції з цього приводу, хоча відповідний законопроєкт уже розроблений і підтриманий усіма фракціями парламенту», — говорить Пекар.
Він також проводить історичну паралель із розпадом СРСР, коли президент США Джордж Буш-старший закликав українців утриматися від незалежності з трибуни Верховної ради:
«У 1991 році світові еліти бажали б радше зберегти Союз, вважаючи ідею незалежності його республік вкрай маргінальною. Але вже через кілька місяців він розпався. Так само і тепер — імперія занепадає повільно, а момент остаточного розпаду буде раптовим».
