Фіолетовий дракон

В черговому епізоді подкасту «Фіолетовий дракон» Олена Гусейнова говорить із Катериною Семенюк, кураторкою, культурною менеджеркою, співзасновницею платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво.

Говорять вони про війну і пам’ять. Про те, як втрати і біль живуть в українських містах, залишаються у вигорілих будинках і у вирвах, фіксуються у фотографіях й іноді стають частиною музейних колекцій. Катерина говорить про те, що пам’ять не може бути лише скорботною, бо дуже важливо сьогодні, аби живі шукали мову пам’ятання. Шукали, як мислити її у майбутньому.

Катерина говорить про Харків, про Салтівку, про людей, які живуть тут, поки до їхніх вікон приводять делегації, щоб показати, чим є російська агресія. У цій суперечності й народжується питання: як не замуровувати і власний, приватний, біль?

На початку війни Інна Варениця робила репортажі з окупованої Донеччини, розповідаючи про життя людей під контролем так званої ДНР.

У цій розмові вона вперше публічно говорить про цю роботу. Зараз Інна робить репортажі для іноземних та українських ЗМІ. Зокрема, Reuters, Associated Press, Telegraph, LB.ua. Журналістка працює на передових позиціях і на прифронтових територіях, де лишаються люди. А ще — виховує 4-річного сина.

Викликів материнства, пов’язаних із війною, у неї щонайменше три: вона воєнна кореспондентка, її син живе з її батьками в іншій країні, а ще — Інна шукає мову, якою може пояснити дитині, чому його тата немає поруч. Батько Левка, фотограф Макс Левін, був до смерті закатований росіянами в березні 2022 року. «Як пояснити дитині смерть» — одна з тем, з якими Інна працює і як мама, і як журналістка.

Ця розмова — про материнство в війні, про те, чому Інна вважає неможливим залишати дітей у таких містах як Покровськ, і про те, чому більше ніколи не можна запитувати незнайому дитину «А де твій тато чи мама?». Про те, чому, потрапивши під дрон, Інна з колегою Зоряною Стельмах усе ж продовжили їхати до Покровська. Ще ця розмова — про людяність, яку війна не притлумлює, а навпаки — стимулює.

Зрештою — про життя і про те, що в дорожній сумочці воєнної кореспондентки робить червона помада.

Ця розмова — спільне вишукування ліній солідарності: жінки з жінкою, України — з іншим світом, в тому числі позаєвропейським. А ще — спроба пояснити час, в якому дорослі жінки можуть спати з фіолетовими драконами та й бути ними.

Про це та інше — в розмові Іванни Скиби-Якубової з незалежною кураторкою, дослідницею культури, письменницею Катериною Ботановою.

«Я народилася уже в незалежній Україні, і помирати буду тут же, бажано, задовго після війни, проживши довге щасливе життя», — говорить Віка Ковач, начальниця легендарної медичної служби 3 окремої штурмової бригади.

У новому випуску подкасту «Фіолетовий дракон» очільниця медслужби розповідає Аллі Кошляк про мотивацію, набір людей у команду, хвилі мобілізації. Про те, чому відмовляє докторам наук і звідки бере сили не опускати руки.

Колишні журналістки, а нині військовослужбовиці Леся Ганжа й Алла Кошляк говорять про професійні звички, від яких довелося відмовитися в армії, та проєкти, які довелося поставити на паузу