Як цивільним коректно спілкуватися з ветеранами: поради Ніни Мацюк
З продовженням російсько-української війни кількість ветеранів та ветеранок в Україні збільшується. При їх поверненні у цивільне життя конфлікти можуть виникати не через брак емпатії, а через нерозуміння їхнього досвіду, який цивільні не проживали. Як правильно будувати комунікацію з військовими, що повертаються з війни, яких помилок уникати та чому важливо завжди пам’ятати про людську гідність — в ефірі Радіо Хартія розповіла авторка та ведуча подкасту про безбар’єрність Ніна Мацюк.
«Нам усім потрібно навчитися жити в новій реальності»
За словами Ніни Мацюк, суспільство часто схильне розділяти цивільних і військових, протиставляти їхні досвіди. Вона переконана, що це хибний підхід:
«Мені хочеться думати, що розмежування між цивільними та військовими насправді немає. Бо коли стаються якісь непорозуміння, це набуває набагато більшого розголосу, ніж історії, коли цивільні та військові об’єднані та працюють заради спільної мети».
Вона каже, що адаптація потрібна обом сторонам — тільки тоді можна буде говорити про єдність суспільства та спільне бачення майбутнього:
«У публічному просторі часто звучить фраза, що військовим треба адаптуватися до цивільного світу, а цивільним — до життя у війні. Але правда в тому, що нам усім потрібно навчитися жити в новій реальності. Військовим та ветеранам теж потрібно адаптуватися до змін, які відбуваються у цивільному світі».
Ніна Мацок говорить, що військовий досвід не визначає людину цілком, тому, перш за все, треба бачити у співрозмовнику особистість, не навішуючи ярлик ветерана чи військовослужбовця:
«Передусім перед вами особистість. Якщо ви відчуваєте дискомфорт у спілкуванні — це більше історія про вас, а не про людину. Можливо, вам бракує знань чи розуміння, можливо, є почуття провини. Абсолютно нормально сходити на консультацію до психолога і розібратися в собі».
Мацюк також звертає увагу на прості етичні правила: не варто підходити до людей ззаду, робити різких рухів при спілкуванні чи нав’язувати розмову.
«Усе лежить в етичній площині: чи з повагою ви звертаєтеся до людини, чи те, що ви говорите, може її травмувати», — каже Мацюк.
Спілкуватися з ветеранами словами чи діями?
Окрема тема, яку підняла ведуча, — це культура вдячності. За її словами, надмірні словесні подяки можуть іноді викликати дискомфорт у військових.
«Мій чоловік — чинний військовослужбовець. Він розповідав історію, коли вони стояли в тиловому місці, відпочивали, і до них підходили люди з подяками. Зрештою вони змушені були сховатися в машині, бо це стало незручно. Іноді військовим хочеться просто бути серед інших людей, без зайвої уваги», — поділилася Мацюк.
Вона наголошує, що вдячність варто трансформувати у дію: «Ми можемо багато разів говорити словами про свою вдячність, але якщо немає належних послуг і програм підтримки, то це лишається на рівні риторики».
Вона радить починати з простих жестів — зустрітися поглядом, усміхнутися, кивнути. «А далі вже можна зрозуміти по виразу обличчя, чи готова людина до діалогу. Якщо вона шукає вас поглядом — ймовірно, що готова. Якщо ж відвертається — краще не нав’язуватися», — говорить Мацюк.
Вона також звертає увагу на важливість системної підтримки: психологічна допомога має бути доступною і кваліфікованою, але звернення до неї — добровільним. «Дуже добре зараз серед військових працює сарафанне радіо: якщо людині допомогли, вона радить спеціаліста іншим. Але важливо пам’ятати: звернення до психолога — це вибір самої людини», — каже Мацюк.
На її думку, суспільство має навчитися не лише висловлювати вдячність, а й створювати умови для реальної підтримки — від програм реабілітації до сервісів для родин військових. «Ветерани та ветеранки — це не окремий світ, не окремий всесвіт. Це невід’ємна частина нашого суспільства», — сказала Ніна Мацюк.
