«Цивільні іноді лякаються, а для військових це спосіб справлятися зі смертю» — Вєста Гунченко про чорний гумор як інструмент виживання
Український гумор за роки війни перетворився на потужний інструмент виживання: він став чорнішим, різкішим і водночас ближчим до реальності, допомагаючи військовим та цивільним справлятися зі стресом і постійною загрозою смерті. Як перетворити його на колективний досвід, та про що жартують військові — в ефірі Радіо Хартія розповіла стендап-комікеса та драматургиня Вєста Гунченко.
Про що Вєста Гунченко жартує з військовими
Не варто розцінювати гумор виключно як розвагу, відкидаючи його потужний потенціал для зняття стресу та фонової тривоги, особливо під час повномасштабної війни — вважає Вєста Гунченко.
«Було б величезною помилкою вважати, що комедія обов’язково має бути легкою. Комедія – це інструмент, і вона буває різна. Є абсурдна комедія, є англійська, яка потребує інтелектуальної залученості, є чорні комедії, які складні для сприйняття, але передають дуже важливі речі. Для мене сміх – це інструмент», – каже Гунченко.
Вона розповіла про власний досвід виступів перед військовими у складі «Культурного десанту». Побутові жарти про косметологів чи «старі лікті» там не працюють, натомість теми родини й стосунків завжди знаходять відгук.
«У мене є жарти безпосередньо про військових, матеріал написаний тільки для них. Він не існує в записі, бо цивільні іноді лякаються. А для військових це спосіб справлятися зі стресом, загрозою, навіть зі смертю. Це копінговий механізм у війську», – говорить Вєста.
За словами комікеси, чорний гумор у військовому середовищі виконує особливу функцію – допомагає зменшити відчуття постійної загрози. Один із капеланів навіть назвав його «частиною підготовки», своєрідним мікростресом, що готує до більших випробувань.
«Що для європейців було б крінжем — для нас стало побутовим»
За чотири роки повномасштабного вторгнення, каже стендаперка, український гумор суттєво змінився. Змінилася актуальність тем і рівень чутливості суспільства.
«З теорії смішного ми знаємо: сміх виникає там, де є невинне порушення. Але наш рівень безпечності дуже змінився. Те, що для європейців було б крінжем, для нас стало побутовим. Тому наш гумор став чорнішим, різкішим, іноді навіть бруднішим», – розповідає вона.
Вєста Гунченко каже, що гумор завжди залежить від контексту – від культурного бекграунду, життєвого досвіду та переконань. Саме тому українці виробили своє «поле жартів», зрозуміле всередині країни, але часто незрозуміле іноземцям.
«Смішно і несмішно – це суб’єктивна категорія. Ми не можемо контролювати, від чого нам смішно. Але з новим досвідом і зміною контексту наше почуття гумору змінюється. І це абсолютно природно», – сказала Гунченко.
Окремо вона посилається на лекцію літературного критика Ростислава Семківа про глибоке історичне коріння українського гумору, яке має виразну тяглість і по сьогодні:
«Наш гумор бурлескний дуже сильно — і це не тільки про Котляревського. Далі з’являється, наприклад, гумор Остапа Вишні. Ще далі — Леся Подерев’янського і, наприклад, Жадана. «Жадан і собаки» дуже гумористичні, іноді навіть чорно-гумористичні, але ми всі радісно це співаємо», – сказала Вєста Гунченко.
