Росіяни не вказуватимуть нам, про кого говорити — поетка та парамедикиня Олена Герасим’юк про проєкт «Недописані»
У серпні 2024 року в Україні стартував проєкт «Недописані», який збирає твори та історії про літераторів, загиблих унаслідок російської війни. Станом на лютий цього року відомо про 289 втрат — письменників, поетів, перекладачів, редакторів, видавців і бібліотекарів. Співзасновниця ініціативи, поетка та парамедикиня добровольчого батальйону «Госпітальєри» Олена Герасим’юк розповіла в ефірі Радіо Хартія про місію команди та нові формати вшанування пам’яті.
«Маємо стати відлунням їхніх голосів»
Проєкт «Недописані» виріс із попередніх ініціатив, що працювали з культурною пам’яттю — каже Олена Герасим’юк. Вона розповідає, що разом із письменником Євгеном Ліром вони вже мали досвід у створенні аудіоспектаклів пам’яті Василя Стуса та проєкту «Розстрільний календар». Тепер команда зосередилася на збиранні історій про сучасних вбитих росією авторів:
«Ми поставили собі за місію зібрати ці історії, питати в людей і записувати усе, що можна записати прямо зараз, тому що, на жаль, наші життя скінчéнні. І колись ми закінчимося, колись ми всі станемо вже минулим. Тому я скликаю тих, хто знав цих людей, хто розуміє цінність їхнього вкладу. Я закликаю стати відлунням їхніх голосів».
За словами Олени Герасим’юк, коли зібрали перші 100 історій про загиблих авторів, це стало великою перемогою їхньої команди. Вона підкреслила важливість навіть коротких спогадів:
«Нехай вони будуть побутові чи смішні, але це важливо. Бо ціль Росії — щоби пам’яті не залишилося взагалі».
Особливо болючими, за її словами, є випадки, коли творчість була знищена разом із життям автора.
«Ми дізналися, що професор Богдан Слющинський готував підручник і книгу спогадів, які тепер втрачені назавжди. А Катерина Роговик — єдина авторка, після якої не залишилося ні рядка. Ми включили її ім’я в наш перформанс, щоб вона не зникла з історії», — каже Герасим’юк.
Як проєкт «Недописані» звертається до пам’яті
Окрім сайту та соцмереж, «Недописані» виходять у публічний простір — через перформанси та «Стіни пам’яті». Такі акції вже відбулися в Румунії, Німеччині, Японії, а тепер готуються до українських фестивалів:
«На фестивалі «Книжкова країна» у Києві ми будемо ставити стіну пам’яті й запрошуємо глядачів долучитися. Ми придумали формати, які не водять у депресію читача, а навпаки — дають несподіваний досвід пам’ятання».
Герасим’юк каже, що пам’ять стає способом боротьби з відчуттям пустки:
«Мене особисто рятує пам’ять про них. Коли я роблю активну дію, коли розумію, що результат моєї праці присвячений тим, хто не може більше говорити своїм голосом, я відчуваю, що маленька битва за мораль сьогодні виграна».
Проєкт «Недописані» продовжує збирати історії та запрошує долучатися всіх, хто знав загиблих літераторів чи хоче поділитися спогадами:
«Це буквально підстава любити їх, підстава любити їхню творчість», — сказала Олена Герасим’юк.
