Оленівка, місця катувань і воєнні злочини: як документують злочини Росії проти полонених

28 липня Україна вшановує пам’ять Захисників і Захисниць, добровольців та цивільних, яких Росія стратила, закатувала або які загинули в полоні. Пам’ятну дату встановили на згадку про трагедію в колонії №120 в тимчасово окупованій Оленівці, де в ніч проти 29 липня 2022 року внаслідок вибуху загинули щонайменше 53 оборонці Маріуполя, а понад 130 зазнали поранень.

Про те, як документують і розслідують злочини проти українських військовополонених і цивільних, яких Росія незаконно утримує в місцях несвободи, в ефірі Радіо Хартія розповіла голова Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко.

За її словами, нині триває розслідування у двох кримінальних провадженнях, пов’язаних із подіями в Оленівці.

«Перше — слідчі СБУ розслідують те, що відбувалося в місці утримання, а саме в Оленівській колонії. Адже, окрім 193 «азовців», які опинилися в бараці, там перебували ще кілька тисяч «азовців» і морських піхотинців, щодо яких застосовували жорстоке поводження, катування та утримували їх у неналежних умовах. У цьому провадженні вже оголошено підозри керівнику колонії та його заступнику», — каже Тетяна Катриченко.

За її словами, друге кримінальне провадження стосується безпосередньо вбивства українських військовополонених в Оленівці. Водночас його розслідування значно ускладнює відсутність доступу до місця вибуху та неможливість опитати всіх свідків. Попри це, СБУ продовжує документувати обставини злочину.

«Цей злочин умовно розділений на три частини. Перша — організація. Друга — ненадання медичної допомоги пораненим «азовцям» після вибуху. І третя — безпосередньо розслідування самого вибуху. Винні досі не покарані, а імена тих, хто був організатором і виконавцем цього масового вбивства військовополонених, тобто вчинення міжнародного злочину, а саме воєнного злочину, не названі», — говорить  Катриченко.

Згадуючи катівні, виявлені після деокупації українських територій, Тетяна Катриченко висловила переконання, що тортури цивільних і військовополонених не є поодинокими випадками, а мають ознаки системної державної політики Росії.

«В принципі, Росія нічого нового не вигадує. Радянський Союз, керований людьми, які створювали цю імперію, застосовував катування як метод впливу, залякування та отримання певної інформації. І зараз ми розуміємо зі свідчень як військовополонених, так і цивільних, які були звільнені, що Росія також використовує катування для розваги. Чому? Тому що в них немає мораторію на жорстокість, їх ніхто не покарає за те, що вони вчиняють такі злочини. Наприклад, сьогодні, у День пам’яті всіх закатованих і загиблих у полоні, ми говоримо про те, що лише за офіційною статистикою після 2022 року йдеться про понад 400 таких людей, зокрема тих, хто був в Оленівці. За жоден із цих злочинів Росія не була покарана. І виходить, що Україна не має всіх необхідних методів та інструментів, щоб притягнути Російську Федерацію до відповідальності», — каже Тетяна Катриченко.

Водночас, за словами Тетяни Катриченко, було б неправильно відмовлятися від застосування норм міжнародного права у таких випадках.

«Ми бачимо, що Росія ігнорує Женевські конвенції. Російська Федерація не визнає міжнародного збройного конфлікту між Росією та Україною. Тут питання в тому, що країни, які говорять про міжнародне право, також мають його дотримуватися. Ми не бачимо іншого варіанту, окрім міжнародного тиску на Російську Федерацію. Потрібно не лише говорити про те, що вона не виконує Женевських конвенцій, а й посилювати економічні санкції та політичний тиск. Лише це може змусити Росію відійти від цих практик», — сказала Тетяна Катриченко.