Культура завжди на часі — Dakh Daughters про нову програму ANTIDOT та любов до Харкова
28 травня гурт Dakh Daughters виступить у Харкові з новою програмою ANTIDOT. Співачка та музикантка гурту Соломія Мельник та Ганна Нікітіна називають її «мистецьким щепленням проти маніпуляцій та дезінформації». В ефірі Радіо Хартія вони розповіли, чому Харків для них — особливе місто, як народжуються їхні пісні та як модерна українська музика сприймається у світі зараз, під час російської агресії.
Поговорімо про вашу нову програму. Які ідеї, художні образи, яку мелодику ви закладали в неї? Розкажіть, будь ласка, чим ANTIDOT відрізняється від ваших попередніх проєктів.
Ганна Нікітіна: Попередній проєкт, який ми робили з нашим директором Владом Троїцьким, був після початку повномасштабної війни, коли ми тільки приїхали в Європу. Наша програма була досить шоковою. Це зрозуміло. Але в якийсь момент ми зрозуміли, що шок-терапія більше не працює. Це дуже схоже на новини по телевізору, від яких люди втомлюються. Неможливо постійно спекулювати на образі жертви — треба рухатися вперед і винайти легшу форму для донесення важких сенсів. Ми почали шукати більш гумористичну форму пісень, поезію в піснях. І зрозуміли, що це дуже гарно працює. Самоіронія, наприклад, як у пісні «Я маленька людина», — це про всіх людей. Коли ти не можеш глобально ні на що вплинути, і єдине, що від тебе залежить, — залишатися чесним самим собою. Це викликає масу образів і тримає увагу глядача.
А хто вам пише тексти пісень?
Ганна Нікітіна: Ми пишемо разом. Сідаємо, робимо брейншторм: Влад пропонує тему, ми накидуємо різні образи, потім складаємо це в пісню. Ми користуємося доробком української поезії — сучасної й класичної, а також нашої власної. Тому в нас досить насичений графік «подорожувань» поезії в нашій творчості. А потім це все ще обростає музикою, драмою, гротеском.
На щастя, в нас є наш директор Владислав, який фонтанує ідеями. Це людина, яка постійно надихає. Він інтуїтивно відчуває наш настрій і вміє, як мудрий учитель, направляти нас у правильне річище. Ми зростаємо разом із ним. І з дівчатами ми вже 20 років. Це велика сила, коли люди домовилися бути разом і долають різні перешкоди, здобувають досвід. Це додає масштабу нашому мистецтву й змушує рухатися вперед.
Під час гастролей у Європі ви часто говорите про Україну. Як саме ваші концерти стають майданчиком для адвокатування українських наративів?
Соломія Мельник: Це цікаве питання. Росія довго нав’язувала образ України як частини пострадянського простору. Але з початком війни Україна отримала новий голос. Ми почали проявлятися як самостійна одиниця, дуже яскраво говорити: ми — не Росія. Завдяки давнім творчим зв’язкам із європейськими майданчиками ми отримали довіру. Нам дали можливість приїхати, створити нові проєкти, які стосуються війни. Наприклад, музично-документальна вистава Danse macabre. Вона була дуже шокуючою, і стала певним щепленням для людей, щоб вони через мистецтво могли зрозуміти, що відбувається в Україні. Ми не розділяємо мистецтво, політику та громадську позицію. Культурні діячі — це емоційний місток між людьми.
Ви повернулися нещодавно з Південноафриканської республіки. Наскільки цей візит відрізнявся від європейських гастролей?
Соломія Мельник: Це була неймовірна поїздка! Ми вперше потрапили в Африку. Там теж є проблема нерівності, вона існує й досі. Тому місцеві дуже розуміють нас — що таке вижити, коли тебе знищують як людину, як представника національної культури. Ми створили перформанс із місцевими танцюристами з гетто. Вони казали, що давно через мистецтво не могли прожити свої травми. Вони дуже підтримують Україну. Ми також зустрілися з жінками, які створили свій рух опору, фонд підтримки постраждалих. Ми співали, обіймалися, плакали. Це досвід, який залишиться з нами назавжди.
У вас за місяць буде концерт у Харкові. До чого готуватися відвідувачам?
Соломія Мельник: Ми будемо у своїх класичних образах, але привеземо і новинки. Хоч ми вже виступали з програмою ANTIDOT, але це лише назва — внутрішні наративи можуть змінюватися щодня.
Фактично ми у вас будемо тільки вдруге, але для нас це дуже важливе місто, тому дуже чекаємо зустрічі. Виступ у Харкові — це зустріч з особливим місцем стійкості. Це момент, де ми можемо разом пережити емоції, які важко проговорити словами. Це наш спосіб подякувати Харкову за відвагу, сказати, що ми бачимо й чуємо людей, які тут залишаються, і завдяки яким місто живе та бореться. Це спосіб сказати, що ми бачимо та чуємо людей, які тут залишаються жити та показують, що місто живе, воно бореться.
Ми хочемо нагадати і самим собі і решті українців, що культура — це частина нашої сили, а не щось, що можна було б відкласти на потім. Культура завжди на часі, тому ми дуже чекаємо на зустріч із нашим прекрасним харківським глядачем.
