«Війна, як мода, міняється кожен сезон» — Кирило Верес, командир бригади безпілотних систем К-2
Підполковника Сил безпілотних систем України Кирила Вереса інтерв’юери цінують за відвертість. Він називає речі своїми іменами, висловлюється експресивно, сам над собою жартує: «Кириле, матюкайся менше, тебе слухають діти». Втім, обсценна лексика у легендарного командира К-2 природна і вмотивована: на службі він уже 12 років.
Він не згладжує кути, визнає вади Сил оборони (і багато працює над удосконаленням системи), бачить сильні сторони противника і не схильний недооцінювати його. Верес не тільки керує одним з найефективніших підрозділів у Силах безпілотних систем — бригадою К-2 (у 2025 полк К-2 був масштабований до бригади), він уважно аналізує війну, помічає зміни і перспективні тренди.
Сергій Жадан поговорив із Кирилом Вересом про завдання щомісячно ліквідовувати 50 тис військовослужбовців РФ (спойлер: ця цифра досяжна), про роботів та піхоту, про мобілізацію, звільнення українських територій та долю війська по війні.
50 тисяч є вже зараз
Міністр оборони сказав, що треба вийти на показник 50 тис загиблих росіян на місяць. Це реально?
Це реально. Я прям дуже сильно вірю. Це з нами, з деякими командирами, обговорювалося ще до цих заяв. Це можливо, але це буде дуже важко. Це треба зробити х2 від того, що є.
Але ми говоримо 50 тисяч – це підтверджених, верифікованих, знятих на відео. По моїм особистим оцінкам, у нас сьогодні є 50 тисяч.
Серйозно?
Банально просто: минулий місяць у нас було 35-36 тисяч підтверджених. Тільки в нашому підрозділі неверифікованих 12%. Плюс ще 15% ми не подаємо. Це перехоплення або не було відео: ми побачили, що вбили – і не можем довести.
Не забувайте, є піхота — це 10% залізних. Плюс, є артилерія — в хорошому бою це 10% законних. Тому виходить, плюс-мінус до 50 тисяч вже є зараз.
А якщо буде 50 тисяч підтверджених, то насправді буде 70-80, і це вже буде критично для противника.
А можна планувати війну?
Планувати можна. Але не так, як наш ворог — «за три дні», «за тиждень». Ми ж плануємо якось, кожен батальйон планує свою оборону на місяць. Я, коли був комбатом, планував і на місяць, і на два, як ми будемо жити. Комбриги так же планують.
Економіка війни – вона можлива? Чи її треба сильно модернізувати?
Вона можлива, вона є. Топові, найрезультативніші підрозділи воюють тільки по економіці. Ми не можемо рахувати гривню до рубля, але можемо долар до долара, ми так у себе робимо. Як літр палива до літру палива. Без цього ніяк.
Якщо на цю модель перейдуть всі інші бригади, я вважаю, наше ККД автоматично виросте на 15-20%, а можливо більше.
Великий перепад в плануванні і організації підрозділів, як його ліквідувати? Це ж не означає, що бригада, яка цим не займається, якась погана? Бригади роблять свою роботу, вони всі героїчні, всі мають свій бойовий шлях, але є підрозділи, які вже перейшли на таку бізнес-модель, і відповідно – вони в топі. Як це звести до спільного знаменника?
Почнемо з початку. Люди одинакові, повністю одинакові. Якщо з одного населеного пункту йде в ТЦК 300 людей, і мені попадає десять, сусідній бригаді десять – це люди з одного населеного пункту.
Тоді в чому проблема? Проблема вище. Командир роти? Вони скрізь однакові: командир роти робить те, що скаже комбат. Комбат робить те, що скаже комбриг. У нас зараз воюють відділення… Ми ж не воюємо бригадами! Бригада тримає смугу фронту. Бригадами ми не наступаємо у 90%, ми наступаємо маленькими групами, як наступає противник.
Ключова відповідальна особа в цьому – це командир підрозділу, командир бригади, командир батальйону. Я вважаю, проблема в них.
На рівні полковників, так?
Чому полковників? Є підполковники, є майори (сміються). Моє особисте бачення – комбриг, комбат.
Навіть якщо, на жаль, не дуже буде притомний комбриг, якщо притомний камбат — війна буде йти нормально. Це я вам говорю по своєму прикладу.
Я сам такий, не маю військової освіти
У нас чотири роки війни. За цей час для багатьох офіцерів це такий великий шлях: від сержантів, солдатів до офіцерських посад. У нас дуже велика кількість молодих офіцерів.
Але в нас їх дуже сильно не вистачає. У нас зараз така велика кількість підрозділів, така велика кількість різних напрямків. Іноді буває, що коли молодий офіцер дуже швидко росте, він не може… Раніше, в совку, треба було прослужити 30 років, щоб кудись дійти. Це в деяких випадках мало право на життя. А якщо ти закінчив якийсь виш, і у 25 років ти командир великої ланки, командуєш двома тисячами людьми… Унікуми є, є. З десяти це може бути три, а іншим, на жаль, треба досвід.
А в наш час досвід – це тільки втрати. Або втрати ворога, або втрати твої. На цьому ми вчимося.
Моє бачення, що дуже швидко рости – не завжди правильно. Якщо людина готова, так. А якщо її змушують – «йди роби», «нє получіться – так нє получіться»…
Є війна, і велика кількість молодших офіцерів беруть участь в бойових діях, і так чи інакше вони виростають.
Я ж не кажу, що це правильно. Це, на мою думку, не дуже правильно, але це війна, немає зараз іншого шляху.
Що в такому випадку робити з класичною військовою освітою? У нас же далі випускаються офіцери. Як вони в цій системі?
Як всі (сміється). Як сказав міністр, зараз ключові, дієві командири на полі бою — це люди здебільшого без військової освіти. Це факт? Це факт, це не потрібно доводити.
Я сам такий, я не маю військової освіти. Але я провоював 12 років. Від солдата до командира підрозділу. Але я навчався військовій справі вже під час війни. Тобто я прийняв підрозділ, пішов на навчання.
Здебільшого потрібен саморозвиток. Я не вважаю, що якщо мені хтось прочитає якусь лекцію, що я прям зміню свій світогляд. Можна самому розвиватися на любих рівнях. Статут є, книжки є, до старшого позвоню або до якогось відставного командира…
Я вважаю, що це здебільшого проблема, але найефективніші командири – це люди, які не мають військової освіти.
Будемо ганятися за відьмами
Що з ними буде по війні? Ви якось думали, є у вас відчуття? Більшість з них залишиться в війську? Є відчуття, що вони не залишаться?
Я думаю, 70% піде. Найефективніших 70% піде, можливо і 90%. Я піду точно.
А хто замість них залишиться?
По-перше, хтось підросте молодий, по-друге, не буде вже війни. Не буде війни – все буде по-іншому. Ми будемо ганятися за відьмами, це у війську. Друга частина буде ганятися за мандатами, в іншому війську. Треті будуть шукати ворогів. І четверті — хлопці, які не зможуть знайти себе. Але зараз не про них. Всім буде не до нас.
В мені зараз бореться дві людини. Перша — це людина, командир великої бригади. Коли ти комбат, можна говорити одне. Коли за тобою вже багатотисячне військо… Це не тому, що я боюсь, що мене знімуть. Не думаю, що мене знімуть. Але мене слухають люди. Мені кажуть:
– Кирило, матюкайся менше, тебе дивляться діти.
Я можу зараз перейти на свою риторику і сказати, бл**ь, всьо х**во, дєнєг нєт, всі лохи. Не лохи. Не всі, не всі!
Моє бачення, що нас захопити майже неможливо або це з області фантастики.
Тобто єдиний варіант – це зсередини?
Єдиний варіант – Україна зруйнує сама себе. Хто нас захопить? Білорусія, Росія? Пацани, у вас не вийшло нічого за 12 років, хто сказав, що у вас це вийде завтра? Я до сих пір сильно сумніваюся.
А от що ми самі себе з’їмо, в це я вірю.
Я сам не залишуся
Українська армія має величезний досвід цієї війни, ніхто такого не має. І ти ж не можеш просто так взяти – і відійти в історію. Ним треба ділитися, його треба якось застосовувати, він має якось примножуватися.
Я думаю, буде новий рівень. Багато хто з медійників говорить про приватні військові компанії. Відкрито.
А як ви до цього ставитеся?
Ніяк я до цього ще не ставлюся. Це буде потім. Я роблю плани на рік, на два і на три. Але роблю плани на війну, а не які я буду купляти штори через вісім років.
Закінчиться війна, буде нова сторінка. Я поки про це взагалі не думав.
Я би дуже хотів, щоб військо наше збереглося. Хоча б якимись кадровими підрозділами, але для цього має пройти багато регламентів. Підвищення зарплати, соціальні послуги, п’яте-десяте… На це все заб’ється. Прям конкретно.
Сильна армія – це сильна економіка.
Тому у нас на це все заб’ється… Ну добре. Ні, у нас все буде класно! Всіх залишать, ми будемо розвивати! Да ніхрена не будемо. Ми це вже проходили неодноразово.
Я читав те, що ви говорили про можливе перемир’я. Якщо це перемир’я на місяць, то це добре, це для нас можливість.
І на два добре!
І на два добре. А на рік – це погано, бо втримати мільйон людей вдовж ЛБЗ майже неможливо.
Не втримаємо, це моє особисте бачення. Три максимум я би зміг на базі свого підрозділу.
Зараз прописують, що від нас вимагають зберегти Сили оборони в кількості 800 тисяч. Це ж величезна армія.
Як зараз.
Власне, це вона і є. Але зараз вона воює, задіяна. Наскільки реально таку армію утримувати в країні, яка не воює?
Скажу чесно: не питайте мене за такі речі. Я не знаю, які у нас є фінансові можливості, як нам запропонують партнери, яке бачення нашого вищого військово-політичного керівництва. Я не розбираюся.
Я скоріше питаю не про економіку, не про політику, а вас як командира. От у вас є зараз кілька тисяч бійців, і ви бачите, як ними керувати, як з ними спілкуватися, як їх мотивувати.
Мій особовий склад, який прийшов на добровільних засадах здебільшого, — вони не залишаться в тій армії, яка була до цього, або яка буде після закінчення бойових дій. Якщо ми не змінимо підхід, статут і все інше – людяність-нелюдяність, «уставщину», купу комісій.
Тому я сам не залишуся в цій армії. То чому я маю вимагати від своїх людей, щоб вони залишились? Вони, хто прийшов до мене як до командира, знають мій настрій. Більша половина, я впевнений, також розвернеться і піде займатися своїми справами, бо здебільшого воюють також дуже багато років.
У вас багато підрозділів добровольців? Ті, хто у 2022 або до 2022, або після 2022 пішли добровільно? Не мобілізовані, а ті, хто сам прийшов.
У мене мобілізованих 11%. Мобілізованих, що мені надав військомат. Всі інші – це люди, які прийшли до мене добровільно по контракту, перевелися з інших військових частин або повернулися до мене після СЗЧ з інших військових частин. 90% людей, які добровільно доєдналися до нашого підрозділу.
Найбільше люблю тих, хто прийшов за гроші
Що зараз мотивує добровольців на четвертому році війни?
Я не знаю, що їх мотивує. Нічого їх вже не мотивує. Їх мотивує захист домівки.
Якщо хтось думає, що я толкаю до душєщіпатєльніє промови – ні, не толкаю. Кажу: «Хлопці, ви прийшли – робіть вашу роботу. Не хочете робити роботу, йдіть до себе».
Чому прийшли? Прийшли з багатьох причин. Хтось хоче вбивати. Хтось хоче бути більш ефективним і вбивати більше, ніж в інших підрозділах.
Багато людей, які прийшли вижити і зберегти своє життя, бо живучість в нашому підрозділі в сотні разів більша, ніж в іншому. Навіть в тисячі. Це справді так і є. В силу того, що підхід, оснащеність, забезпеченість. Рід військ у нас інший. Тому живучість у нас більша набагато.
І хтось прийшов, звісно, за гроші. Це моя найулюбленіша каста. Я без сарказму, найбільше люблю тих, хто прийшов за-гро-ші. Він якісно робить свою роботу.
Враховуючи, що нам так мало платять, то виходить, що ми ідейні. Але ми прийшли за гроші.
Вас останні місяці питають про масштабування, про розширення. Теж не можу не запитати, масштабування це добре чи погано?
Добре, це супер добре.
Якщо у вас масштабування з ініціативи командира підрозділу і не з якихось власних політичних амбіцій, а тому що це потрібно вашому підрозділу і потрібно країні, – це просто сто зі ста. Якщо хтось хоче з батальйону зробити бригаду, щоб стати з ШПК-підполковника ШПК-полковником, я таких людей знати не хочу.
Ми масштабуємося, і близьке нам коло, оточення підрозділів масштабуються, бо це необхідно.
Війна постійно диктує нові умови. Рік назад не потрібно було НРК здебільшого – зараз без них нікуди. Півтора-два роки назад не потрібні були перехоплювачі, а зараз без них нікуди. Раніше вистачало дві людини на позиції, а тепер треба три-чотири-п’ять. Тому що евакуація, потрібно хтось надав першу домедичну, бо ми вже не можемо доїхати вдень 10-12 кілометрів від ЛБЗ.
Якщо раніше на одного умовного солдата потрібно було п’ять обслуговуючих, зараз це 12, через рік це буде 14. Тому що на одну бойову одиницю налаштовується все більше і більше тилів. Не тилів, які сидять за 500 км, не кухарів, а саме підрозділів забезпечення бойових.
Війна міняється кожен сезон
Ви згадали НРК. Що буде з НРК? Ви десь дуже добре сказали: хочеться воювати роботами. Коли роботи почнуть воювати?
Вони вже воюють! І у вашому підрозділі, і в нашому.
Ми дослідно сьогодні передавали «Таргана». Але «Тарган» – це що? Це логістика, це евакуація.
Та ви на нього ставте будь-який бойовий модуль – і це вже воїн, який воює.
Ви ставите?
А що ми, не люди? Ми такі ж люди, як і всі. Всі ставлять.
До нас позавчора на позицію приїхав НРК з кулеметом, прям до бліндажа доїхав. Почали шукати, чий це. Він крутить модулем, екіпаж питає, що робить. Я вже думаю, надам наказ знищити. Виходимо на один з підрозділів, вони кажуть, ми на ньому логістику привезли, пацани, без образ, переплутали на 200 метрів позицію.
Бойовий модуль може також ввозити логістику і сам себе прикривати. І робити одне з другим і третє.
Ну, а скажімо, штурмові дії?
Воно є. Це не масове рішення в силу ряда причин. Але воно буде.
Я може в минулому місяці або два місяці тому говорив одне, тому що була інша війна. Війна, як мода, вона міняється кожен сезон. Я колись говорив: оптоволокно, на мій погляд, неефективно. Через три місяці я зрозумів, без нього нікуди. Ще через три я половину підрозділу на нього переведу.
Так же і з НРК. Я вважаю, що воно має право на життя, воно буде існувати. Але на сьогоднішній день у нас мода повітряної війни. Треба НРК в повітря піднімати, тоді все буде у нас супер.
Найголовніше, щоб люди розуміли, а особливо військові і командири підрозділів: війна не терпить пустоти. Тенденція може мінятися. Кожен місяць вона не міняється, але в нашому підрозділі «битуєт мнєніє», що будь-яка тема діє пів року максимум. Далі треба робити щось нове… Ні! Потрібно робити нове вже через чотири місяці, щоб через пів року перейти на іншу тему.
Гроші я знайду, дайте мені людей
Слухайте, це ж знову економіка, так? Фактично це бізнес-підхід.
Ми можемо воювати тільки в двох випадках. Перше, це коли в нас є фінансове забезпечення, друге, коли в нас є людський ресурс. Дві складові. Часу в нас валом.
Ви так вважаєте?
Ну так, мені ще жити років 60, часу в мене валом.
Дай вам боже здоров’я! Ви вжили словосполучення «людський ресурс». Він, як це не цинічно звучить, має вартість?
Він набагато дорожчий, ніж все. Я давно казав: гроші я знайду, дайте мені людей.
Кожен спеціаліст, кожен фахівець на своєму місці в армії теж має собівартість, як би це цинічно не звучало. Є піхотинець, якого готують певний час на певних засобах, і є, скажімо, пілот. Пілот дорожче коштує?
Набагато дорожче, разів в триста дорожче. Не як про людину ми говоримо!
Я розумію, як про фахівця.
Просто щоби люди не подумали, що ми тут торгуємо, порахував органи. Людина така ж, навчання його разів в триста дорожче вартує.
Вам як командиру ким важче керувати? Пілотами чи піхотою?
Піхоти в мене вже немає.
Ну, ви ж були ж в піхоті.
Коли в мене була піхота, у минулому році, у мене командири рот керували піхотою. Я керував командирами рот, я ще тоді ротами воював. В СП-шку я не кричав: вліво-вправо, на карту – «Коля, йди сюди!», ні. А от пілотами керував я кожним екіпажем, бо це тільки розвивалося.
Перенести ураження в глибину
Яке майбутнє бригад, де переважає піхота?
Майбутнє в них буде. Я щиро вірю, що ми виконаємо нашу місію. І ми перенесемо ураження – це одна з найболючіших тем в Лінії дронів і в Силах безпілотних систем, як нам швидко перенести ураження в глибину.
Для розуміння, це не 100+, не 50+. Зараз моя бригада, величезна бригада Сил безпілотних систем, воює з середньої глибини ураження до трьох кілометрів в глибину.
З багатьох причин. Перше, ми не можемо кинути піхотні бригади. По-нормальному нам треба залишити піхотні бригади на два місяці, в цей же день перенести ураження в глибину, і вони відчують це через місяці два-три. І буде полегшення суттєве. Але на ці три місяці їх треба залишити самих. Ми не можемо цього зробити.
Якщо мені зараз добавлять 40% особового складу, можна подумать, я відразу можу перенести глибинне ураження. Ніхрена. Бо плюс 40% особового складу — проблем на сусідніх ділянках фронту появиться плюс 1500. І я не те що буду в плюсі, я вже буду в мінусі, перекривати ці проблеми.
Тобто зараз створити цю кілзону, про яку говорять…
В нас поки не виходить. Як тільки я накопичу якийсь резерв, 5-6-7 екіпажів, на жаль, загорається смуга якоїсь сусідньої бригади, якій я не можу відмовити. І це з однієї сторони нормально, але це не план майбутнього.
Основна задача, як я бачу, — перенести ураження в глибину. Якщо ми його перенесемо на 15-20 км, тоді життя почнеться по-іншому.
Ви говорите про перенесення вогню, про розширення кілзони, як таку стратегічну мету. А ви вірите в можливий україннський контрнаступ?
Контрнаступ як в 2022-му?
Стратегічний контрнаступ зі звільненими територіями.
На яку глибину? Десять-п’ятнадцять? Чи ми зараз говоримо «Крим»?
Давайте не Крим, давайте щось реальніше.
Давайте п’ятнадцять кілометрів?
Давайте.
У п’ятнадцять вірю! Ми робимо кілзону, нарощуємо ще углиб і заходимо, займаємо позиції. От в це прям вірю.
300-400 — не володію інформацією. Я не бачу зараз засобів, щоб це винищити, того забезпечення, того фінансування. В моєму підрозділі я його не бачу, засобів цих не бачу. «20 тисяч дронів, випалена земля, хлопці, вперед-вперед» — я не бачу.
Народу багато — людей мало
Якщо говорити про засоби, про ресурси, відчуваєте, що в нас є якийсь ресурс, резерв?
Ну, коли приїжджаю в Київ, людей тьма. Як каже мій заступник, народу багато — людей мало. Людей тьма, скрізь тьма. А який з них ресурс, не можу сказати.
Крайні два тижні мені рілзи трапляються в YouTube про ТЦК здебільшого. Я розумію, що їх боти розганяють, штучний інтелект. Ну, я ще плюс-мінус розумію, інші ж не розуміють багато. Мабуть, негативний настрій дуже жорсткий.
Ті, хто нарікає, згадують 2022-й рік, кінець лютого-початок березня, коли стояли черги у військкомати.
Це було нормально, це було логічно. По-перше, людей з АТО, з УБД, скажімо так, якщо не помиляюсь, було 500 тисяч, а воювало нас 200. Автоматично ці 200 тисяч доєдналися. Плюс небайдужі патріоти і просто пацани, які подвіжувать в хорошому сенсі слова. Понятно, що були черги.
В основному відчуття, що не вичерпався цей ресурс, а змінились обставини. Фронт більш-менш стабільний, Київ далеко від лінії фронту.
А хто сказав, що фронт стабільний?
Люди так думають: немає якихось проривів.
Що думають люди? Мені в голову не летить. Велика частина населення думає: «Я піду воювати, захищати свою країну, коли будуть на сусідній вулиці…»
Та коли буде танк на сусідній вулиці, друже, тебе закриють в підвал, спалять твою хату, або ще більше – дадуть дадуть автомат, і підеш воювати проти нас, а ми тебе вб’ємо з дрона, на який ти не хотів донатить. Чітко розписав історію такого пацана. Тому оце «я піду» — це, знаєте, якби, аби…
Я просто не знав такої фрази – СЗЧ
Тобто, ви не вірите, не дай бог, прорив, не дай бог, небезпека, ситуація 2022 року – що знову будуть черги?
Якщо до Києва, не дай бог, підійдуть, то черги будуть.
Оці, з Хрещатика, підуть у військомати?
Ні, половина піде в бік Одеської траси. Вони подумають, що десь там військомат, в сторону великих міст і Західної України. А якась частина, звісно, піде.
Але тут буде не в тому проблема. Коли знову буде прорив до Києва, левова частина від нас захоче піти — бо там їхні домівки — і там захищати. І у нас і там буде жопа, і тут буде жопа.
Коли почався 2022-й рік і коли захопили домівку моїх батьків і мою домівку, а я з Київщини, і в мене цих півтора тижня війни не було на смузі на Донеччині — я просто благав командира бригади, щоб мене відпустили. Я просто не знав такої фрази – СЗЧ. Але якби я знав це як зараз, не факт, що я б залишився там. Ну як це, в мене дом захопили, а я собі сиджу в Донецьку?
Але мене комбриг втримав. І війна догнала через тиждень-півтора конкретно жорстко, що не міг про це думати. А більшість людей захоче… Там люди, там дружини, там близькі, тому – що ти їм скажеш?
Але це виходить такий варіант війни УНР, коли всі охоче і запекло билися за свій повіт, за своє село, за свою губернію, а коли треба було виходити і тримати фронт, скажімо, по лінії з москалями, казали, та це вже не наше, нам тут саджати картоплю.
Це слова не дуже далеких людей. Фронт може помінятися за дві доби – і будуть в тебе. Набагато легше стримувати їх тут, чим стримувати їх там. Чим більше ми тут вбиваємо кожен місяць, тим менше шансів, що вони зберуть резерви і знову вдарять по Києву.
Будемо вбивать по 50 тисяч — які там резерви? Це ж буде не 50, це буде 80. І це буде набагато більше, ніж їхня спроможність контрактів. Які резерви? Хай по телевізору розказують, що «я десь буду наступати».
Великий повзучий наступ
Ми говоримо про можливість нашого контрнаступу, а російський наступ? Постійно з’являються заяви, що почався російський наступ, він триває, триває…
Це повзучий наступ малими піхотними групами по одному бомжу.
Це те, що вони планують? Чи те, що вони можуть?
Це є їхній великий російський наступ.
На більше вони зараз не спроможні?
Я не можу сказати. Минулий місяць для України був результативний. Побачимо, який буде цей місяць. Якщо він буде менш результативний, тоді може і знову будуть сили. Але щоб захопити сотні кілометрів – не вірю.
Це просто наші мають пропустити їх. А так ні, не повірю ніколи в житті, що в них є… не те що такі сили, народу тьма, але що вони зможуть це зробити – ні, не повірю.
Ви дивитесь на цю війну з 2014-го року, на велику війну – з 2022-го. Чия армія більше змінилася, наша чи їхня?
Та однаково.
Це паралельні процеси, так?
Повністю. Можливо, в два-три місяці різниця. Яких родів військ немає в них, що є в нас? Дивізії там? У нас корпуса! Все те саме.
Я згадую перші тижні повномасштабки, коли росіяни заходили просто на новеньких танках, на новій техніці, в новій формі.
Та в нас просто не було нових танків, ми б теж на них йшли.
Те що зараз є в російській армії, це деградація чи трансформація? Чи навпаки, вони виросли?
Я думаю, що виросли. На мою думку, є у них новітня техніка. Так, багато знищено, але вона випускається. Просто для чого їм її втрачати по тупості? Вони бережуть. Я не кажу, що вони бережуть людей, людей не бережуть. Їм не потрібно берегти людей. Вони йдуть згідно статуту, який в них прописаний. Скільком треба вмерти, щоб взяти цю посадку, стільки вмерли – і все чітко. Їм просто людей не треба берегти.
Це відбувається тому, що людей це влаштовує? Це специфіка російської душі? Коли ти знаєш, що до них ставляться як до гівна?
Вся країна не знає, що до них ставляться як до гівна, у них нормальний зомбі-ящик. Росія настільки велика… Якби в них вимерло б пів села, це було б класно. Але з того села вмирає одна-дві людини, і після цього якась тітка їздить на новій Ладі – перша баба на селі. Я не бачу в них проблем взагалі ні з чим.
Затопило в нього хату під час крайньої повіні. Всі раділи, я один, скажу чесно, сидів в штабі, кажу, це п**ць. Кажу:
– Який це населений пункт? 30 тисяч людей?
– Так.
– Скільки там? 6 тисяч мужиків?
– Так.
– Завтра з них 2 тисячі піде в армію відробляти хату. Його жінка запхає в наказовому порядку.
Ремонт же треба робити.
Або нову хату купувати. Не треба радіти, це не перемога.
Оце все шобло йде сюди, бо їм потрібні гроші. І, звісно, коли вони приходять, у них відкривається інший світ. За вісім кілометрів від ЛБЗ вони вже розуміють, що життя інше, не таке, як на картинці. Але там в них вже немає іншого шляху.
А все-таки є ж там частина ідейних? Я думаю, ви їх бачили.
Це не ідейні, це зомбануті.
Ідея зомбі: відновлення Радянського Союзу, відновлення Новоросії, Народної Республіки, ще щось. Яка їхня присутність у військах? У вас є відчуття?
Відсотків 20 точно є.
Це достатньо?
Звісно, так, це нормальна кількість.
Це такі запеклі, які женуть переляканих контрактників вперед?
Вони самі йдуть, а ті за ними. Я думаю, що НКВД, «заградотряди» – це інші люди. А ці ідейні, самі по собі йдуть. Вони щиро вірять, що йдуть звільняти міста і людей. Але звільняти від чого? Від газу, від інтернету, від світла, від асфальту. В нього асфальту не було ніколи. Він сюди приходить… В нього та халупа, в якій він живе, це не мазанка, а чотири дошки, обшиті якимось целофаном.
Повезло мені з корпусами
Те, що зараз відбувається, просування малих груп — це від безвиході? Чи це дійсно винахід?
Це найефективніший варіант, який зараз можливий для Російської Федерації, і найгірший, який можливий для нас. Нам би краще, щоб поїхала одна колона, ми б їх знищили і пішли собі.
Як в 2022-му році.
Як і в 2023-му, і в 2024-му. Вони вибрали для себе найефективніший варіант, в них все виходить.
Як цьому протидіяти? Україна ж має щось знайти. Як протидіяти цій інфільтрації малих груп?
На сьогодні це нарощування мінних полів. Там, де ми ставимо сто мін, треба ставити тисячу мін, мільйон. Як один з варіантів, щоби просто унеможливлювати прохід. Але для розуміння: це мають зрости і мінні елементи, і саме нарощування на полі бою – в сотні разів. В сотні.
Для цього потрібно виділити екіпажі або засоби. А в нас всього критично не вистачає.
Дрони ніколи не замінять піхотинця на полі бою. Технології не замінять, але дуже сильно допоможуть. Тому – розвивати технології.
Я скажу, може, неправильно, але для розуміння – охоронні технології. Турелі, модулі, дистанційний підрив, датчики підриву – воно допоможе.
Це, здається, перша така фронтальна війна, де на великих ділянках немає лінії фронту.
Це неправда, що немає лінії фронту, неправда.
Ми представлені в чотирьох армійських корпусах. Найбільша наша присутність в Третьому армійському корпусі. Я не можу сказати, що у Третього армійського корпуса немає лінії фронту, одна сіра зона.
Я не дуже розумію військових експертів і просто п**дунів, які розповідають як в Куп’янську, як в Покровську. Я не знаю, як в Куп’янську, але знаю, як в Покровську. Бо там мої підрозділи.
Я ж кажу, ми представлені в чотирьох армійських корпусах. 70% підрозділу, який я очолюю, стоять в Третьому армійському корпусі. Я там бачу лінію фронту. Не ідеальну, але я її бачу.
Скажу так, повезло мені з корпусами. Я не бачу в нас провальних сірих зон. Вони є, але не в більшості підрозділів: це може бути із тридцяти підрозділів у десяти. Це навіть не половина, це набагато менше.
Ви згадали Третій армійський корпус. У чому феномен його?
Люди прийшли робити роботу. На жаль, війна – це не завжди весело, смішно і гарно. Це робота і це правильність прийняття різних рішень. Не тільки популярних, але й непопулярних. Але про це, коли це непопулярне рішення, про це треба говорити, і люди про це мають знати.
Всі підрозділи, про які знають, це здебільшого нормальне ставлення. Або зрозуміли ставлення! Або набагато краще ставлення, ніж в усіх.
