Промова Сергія Жадана під час отримання премії Єжи Ґедройця
Премію газети «Rzeczpospolita» пам’яті Єжи Ґедройця Сергій Жадан отримав 3 грудня у Варшаві. Видання відзначає цією премією людей або організації, які сповідують обстоювані Ґедройцем принципи, зокрема, безкорисливу турботу про суспільні справи. Цією премію були відзначені у 2012 році Тімоті Снайдер, а у 2016 — Мирослав Маринович.
Радіо Хартія публікує тест промови, виголошеної Сергієм Жаданом під час отримання нагороди.
Свого часу Єжи Гедройць говорив: «Без України Росія не буде імперією… Якби Росія поглинула Україну, ми були б приречені, узяті зовсім за горло». Нині ми опинилися в ситуації, коли Росія намагається за будь-яку ціну зберегти свою імперськість саме шляхом поглинання України, шляхом її знищення, руйнування. Російський шовінізм, російський реваншизм, загалом концепція «русского мира» не передбачають існування незалежної України, відповідно – для сьогоднішньої Росії природнім і необхідним є винищення всього українського, винищення України як такої.
Втім, слід визнати очевидне – це стосується не лише України. Росія розглядає як потенційного ворога всю Центральну та Західну Європу. І добре було б, якби цю незворотню і реальну загрозу з боку російського імперіалізму відчували не лише народи Балтії, які бачать російських військових на своєму кордоні, а й поляки, які мають поміж собою й російськими танками українське військо, яке ці танки стримує. Добре було б, щоби про загрозу з боку імперії, що смертельно чіпляється за привиди й концепти минулого, намагаючись затягнути у це минуле все, до чого може дотягнутись, пам’ятали народи Західної Європи, які російською пропагандою трактуються не інакше як потенційні мішені для наступних атак. Дуже добре було б, якби російську загрозу усвідомлювали європейські та американські дипломати й інтелектуали, які далі – безпорадно і самогубчо – намагаються торгуватися з реальністю й ставити знак рівності поміж агресором та жертвою агресії. Добре було б, якби світ нарешті зняв рожеві окуляри і побачив очевидне – велика, глобальна війна, війна, що ламає весь усталений світовий порядок, війна, що втягує в свою орбіту країни та народи – набагато ближче, аніж цього хотілося б. Щоби відчути цю війну, достатньо перетнути польсько-український кордон. Там Третя світова перестає бути метафорою, перестає бути терміном із політології. Там війна є реальністю вже майже дванадцять років. Інша річ, що завдяки українцям європейці мають розкіш цю війну не помічати. Проте наскільки етичним є подібне неприйняття реальності?
Так сталося, що всі прекрасні гуманістичні концепції, які, здавалося б, підсумували ХХ століття, і які, здавалося б, мали слугувати людству важливими і рятівними запобіжниками, виявились безсилими перед старим банальним злом. Виявилось, що природа зла в столітті ХХІ ніяк не трансформувалась, не змінилась, не зазнала жодного опрацювання. Зло все так само просте, примітивне і, на жаль, дієве. Воно так само, як і сто років тому, користується з людської безвідповідальності та нечесності, жадібності, самозакоханості та егоїзму. А ще з людських марнославства та легковірності. Зло не лише лякає – дуже часто воно приваблює. Чи, щонайменше, заворожує, примушуючи цілком адекватних і порядних людей, людей, що вважають себе обізнаними й поінформованими, прагматичними і емпатійними, переступати в своїх висловах, заявах та діях межі елементарної порядності, приймаючи зло як даність та неуникненність.
Коли ця війна завершиться – а вона обов’язково завершиться – у нас усіх, сподіваюсь, буде можливість проаналізувати все, що з нами сталось, і дати самим собі відповіді – чому зло має таку здатність до самовідтворення. І головне – що ми маємо робити, аби в майбутньому не давати злу жодних шансів. Але це буде в майбутньому. Сьогодні в Україні триває війна, сьогодні українці своїми тілами, без жодних метафор та евфемізмів тримають кордон вільної об’єднаної Європи, тримають кордон всього, що вкладається в поняття свободи, гідності, людяності. Нам дуже важливо відчувати підтримку світу. Нам дуже важливо розуміти, що ми не самі в цьому протистоянні. І для нас дуже важливим є кожен вияв підтримки та солідарності.
Я щиро вдячний вам за цю нагороду. Особисто для мене це передусім нагадування про слова Гедройця, який зауважував: «не буде насправді вільних поляків, чехів чи угорців без вільних українців, білорусів чи литовців». Це важливі і актуальні слова. Пам’ятаймо про взаємозалежність і взаємопов’язаність нашої свободи. Пам’ятаймо про її вразливість. А головне – пам’ятаймо про ту ціну, яку сьогодні українці платять за свободу. Власне, за нашу і вашу свободу. Дякую.
