«Наша сила на полі бою — це наша сила за столом переговорів»: підсумки року від речника МЗС
Сила України проявляється насамперед на полі бою, але ця кінетична енергія також конвертується у потенціальну, яка потрібна державі під час переговорів. Про зусилля і здобутки дипломатів – українських та європейських, усіх союзників, які адвокатують Україну – в ефірі Радіо Хартія говорили із Георгієм Тихим, речником Міністерства закордонних справ. Далі – пряма мова Тихого.
Рік завищених очікувань
Ці речі насправді пов’язані напряму. Наша сила на полі бою – це наша сила за столом переговорів. Все, про що ми можемо домовитися з партнерами для посилення нашого війська, це також посилення наших позицій в дипломатії. Тому це абсолютно пов’язані між собою речі.
На початку цього року було багато сподівань. Це навіть створило завищені очікування. Десь у наших людей, а десь і серед наших партнерів, зокрема і в Європі, до речі.
З цих очікувань, що ось-ось буде припинення вогню, почалася розмова про контингенти в рамках Коаліції охочих. Дуже багато було цього року заголовків, заяв про те скільки і хто відправить іноземних військових іноземних, де вони будуть розміщуватися.
Загалом ця дискусія – правильна дискусія, ми її вітаємо, але треба розуміти, що вона з’явилася з очікування, що ось-ось буде припинення вогню.
Переговори про мир паралельні війні
На жаль, ми бачимо, що росіяни не готові на припинення вогню. Вони весь цей рік займалися затягуванням, уникненням дипломатії. Коли ми погоджувались на припинення вогню в Джидді, вони його відкинули. Потім були прямі контакти в Стамбулі.
Це дуже довгий, дуже складний процес. Я розумію, що люди просто втомилися від цих заголовків, які кожного дня щось обіцяють — і нічого з цього не виходить.
Треба сказати, що насправді дипломатія займається мирним процесом, посиленням України всіма можливими способами і паралельно — посиленням тиску на Москву. Це процеси, які відбуваються паралельно, а не замість. Не замість посилення України йдуть переговори про мир.
Якщо була би можливість зупинити цю війну за столом переговорів, мені здається, що цю можливість треба було би використати. Звісно, гідні умови. Не капітуляція чи щось на умовах російських ультиматумів, які вони виставляють, але щось на прийнятних умовах, якби їх можна було досягти.
Але те, що ми чуємо зараз з Росії, на жаль, дуже далеко від реалістичних умов. Це потік ультиматумів, «хотєлок». Місцями в стилі 2022-го року, місцями інших, але дуже мало реалістичних.
Це дуже цікаво насправді, що їх, мабуть, там теж годують цими очікуваннями. Наскільки можна довіряти, звісно, російській соціології.
Ми бачимо тенденцію, що там теж погіршуються внутрішні оцінки, що цю війну час завершувати. Просто треба розуміти, що Росія — це організм, побудований на страху, від низу до верху. Тому те, що вони думають, не сильно важливо. От в чому проблема.
Антиамериканизм і євроскептицизм в Україні
Ставлення до Америки, американців — це насправді дуже важлива історія, яку треба проговорити, бо вона дуже небезпечна. Небезпечна чим?
На місці російського ФСБ я би зараз у відверто проросійські наративи в Україні не вкладався. Я думаю, всім очевидно, що в Україні нічого проросійського найближчі роки, десятиліття… А от на що є шанс — це на антиамериканізм і євроскептицизм. Під соусом, що нас зрадили, кинули, не підтримали, не дали те, що нам було потрібно, відвернулися від нас.
На основі цього антиамериканізму і євроскептицизму можна вибудувати наратив про якийсь третій шлях. І на цьому тлі, благодатному ґрунті, можуть запросто з’явитися політики, громадські діячі — почнеться така тема про прагматизм, «аби не було війни», «треба думати своєю головою». Це, якщо спрощувати, грузинський сценарій.
Довшим шляхом в те саме російське ярмо через оцей нібито прагматизм і якийсь третій шлях.
Які б ми не чули заяви від президента США, але нас підтримує американський народ, і в Конгресі обидві партії нас теж підтримують. Треба пам’ятати, що цим скептицизмом скористається Росія. І ніякого третього шляху в нас немає.
Ми або з НАТО, Євросоюзом, Євроатлантичним простором, або в російському ярмі. Всім треба розуміти, що альтернативи третьої немає.
Сварка в Овальному кабінеті
Це був дійсно дуже важкий момент цього року. Я відчуваю, що українцям потрібна терапія, проговорення цього моменту, настільки глибоко шокувало людей, те, що відбулося.
З точки зору дипломатії такі ексцеси трапляються Нічого страшного, катастрофічного в цьому немає. Буває, що щось іде не за планом. Це була класична ситуація, коли пішло не за планом.
Такий формат спілкування під камери називається в дипломатії pleasantries (від англ. «люб’язності» — ред.), це такі ввічливі паркетні реверанси. Перед початком переговорів сторони виголошують якісь сигнали, і поки вони за дверима спілкуватися, преса вже має якісь заяви, цитати. На це розрахований формат.
В той момент ніхто не передбачав, що цей формат розтягнеться у повноцінну пресконференцію, в якій будуть провокативні моменти в бік нашого президента. В результаті все пішло не за планом. Це був дійсно дуже важкий момент.
Я спілкувався недавно про це з Оксаною Маркаровою, яка вже наша екс-пані посол у Сполучених Штатах. Вона мені розповідала, як важко було одразу після після цього інциденту. Тиждень було дуже складно, були обмеження контактів, спілкування. Але поступово за допомогою друзів вдалося дипломатії це все кудись вирулити.
По-друге, ви пам’ятаєте, потім відбулися переговори в Джидді. Пройшло два тижні. Я був там з делегацією, і там був поворотний момент. На той момент була на паузі американська зброя, були на паузі американські розвідані, і момент був надзвичайно тяжкий. Я думаю, що це був один з критичних моментів цього року.
Але протягом цих переговорів в Джидді, які тривали годин шість, динаміка змінилась.
Переламні перемовини у Джидді
Українська дипломатія, делегація, яка тоді була в Джидді, пішла на більш гнучку і насправді мудру стратегію. Чим ми переграли росіян в Джидді? Замість того, щоби категорично наполягати на своїх незмінних догматах, ультиматумах, українська якась сторона проявила певну гнучкість.
Я маю на увазі погодження на 30-денне припинення вогню. Коли це рішення ухвалювалося, президент України був на зв’язку з делегацією, я вам чесно скажу, це був дуже складний момент. Тому що не було точного відчуття, чи це буде правильно сприйнято в Україні. У мене особисто був сумнів, а чи наші люди, воїни правильно сприймуть цей цей сигнал.
Можу трошки привідкрити завісу, гадаю, що вже можна. Спочатку той текст, який надійшов від американської сторони, був набагато менш вигідний для України. Прямої прив’язки, що Україна погоджується на 30-денне припинення вогню, а американці одразу відновлюють постачання зброї, спочатку там не було. Це була саме робота української делегації, щоби вийти на таку правильну домовленість: ми приймаємо цю умову, а Сполучені Штати відновлюють допомогу і розвідані.
І завдяки цій домовленості і американці отримали те, що вони хотіли, і в Україні це було правильно сприйнято, і росіян поставили в надзвичайно незручне становище.
В дипломатії, якщо порівняти з полем бою, це був перехід в локальний контрнаступ. Ми їх змусили виправдовуватися, їм було дуже незручно. Я пам’ятаю, що вони кілька днів просто мовчали, не знали, як на це відреагувати. Ми їх поставили в оборонну позицію. І це був переламний момент.
Нова посолка України у США
Вона перші свої місяці на посаді дуже активно проводить, зав’язує контакти з республіканським консервативним крилом — з тією частиною політичного спектру, яка на боці президента Трампа, з його MAGA-прихильниками. Вона дуже активно працює з цією частиною політичного спектру.
Загалом Україна цінує двопартійну підтримку в Сполучених Штатах, ми намагаємося зберігати хороші контакти і з республіканцями, і з демократами.
Але зараз Ольга Стефанішина дуже активно спілкується і в конгресі, і з Білим домом — у нас чудовий там контакт завдяки їй. Її приймають, вона показує дуже хороший темп.
Проміжні вибори у США
Ми відсторонено слідкуємо. По-перше, це внутрішня американська політика. По-друге, ми цінуємо обидві партії: хто би там не переміг, ми будемо працювати, будемо з людьми зав’язувати контакт.
Треба розуміти, що класичний розподіл «республіканці-демократи» у Штатах дуже змінився насправді. Там не все так класично, як раніше було. Всередині Республіканської партії є крило MAGA, яке дуже протрампівське, яке відрізняється від класичного республіканського напряму. Серед демократів є крило прогресивістів, це дуже ліва хвиля демократів, яка відрізняється від класичної демократичної поведінки.
Ця країна і суспільство дуже поляризовані. І в ньому треба дуже обережно працювати, щоби не втратити підтримку з двох боків. Ми не хочемо асоціюватися з одними чи іншими.
28 пунктів «мирного плану» для України
Я не буду відкривати деталі, але логіку можу пояснити. Спочатку з’явилися 28 пунктів, їх передав президенту Дрісколл (Деніел Дрісколл — спецпосланець США з України — ред.), коли був в Києві. Де було викладено те, що американці обговорювали з росіянами. Це на основі того, на що готові росіяни.
Серед цих пунктів були такі, щодо яких Україна, скажу дипломатично, мала застереження. Але потім відбулися ще раунди переговорів в Женеві, в Маямі — і 28 пунктів стали 20-ма пунктами, деякі речі звідти зникли. Зокрема такі неприйнятні, які передбачали відсутність відповідальності Росії за вчинене. Для України це дуже принципове питання.
Інші моменти, наприклад, які пов’язані з НАТО або ЄС, там були винесені в окремий трек разом з НАТО і ЄС. Тому що як ми можемо без них вирішувати такі питання. Територіальні питання, які найбільш болісні, найбільш чутливі, складні, були винесені за дужки, як такі, які мають обговорюватись на рівні лідерів.
Тобто, список з 28 пунктів був достатньо детально пропрацьований, щоби досягти якоїсь згоди по пунктах, де можна досягти згоди. Решта, по яких треба на рівні лідерів вирішувати, — винести на рівень лідерів.
Україна, українська сторона — від президента до всіх дипломатів — захищає принципові українські позиції. Тут не може бути ніяких сумнівів. Всі прекрасно розуміють, хто такі росіяни, що вони вставляють в ці плани, які вони передають американцям. Україна попала в достатню кількість пасток російських за свою історію, за останні триста років.
Всі прекрасно розуміють, з ким ми маємо справу. Але дуже важливо, щоби Україну ніхто не мав права звинуватити, що вона є перешкодою для миру.
Якщо ви чуєте кожного дня від України про те, як ми просуваємося до миру, як ми наближаємося до угоди — це теж дуже важлива частина дипломатії. Ми маємо бути конструктивними, ми не можемо дозволили звинуватити, що Україна не хоче миру. Ми би втратили дипломатичні позиції. Це було би неправильно. Сприймайте це як частину дипломатії.
І ми протягом цього року цієї стратегії дотримуємося. І мені здається, що ця стратегія вірна. Бо якщо порівняти, де ми були в лютому і де ми зараз — ця стратегія дає правильні результати. Мені здається, при всій складності моменту ми зараз в кращій позиції, ніж були на початку року — по американському треку.
Американці в цьому процесі відіграють роль медіаторів. Це означає, що вони між сторонами курсують, збирають пропозиції, передають пропозиції сторін одна одній, шукають межі гнучкості в цих позиціях. Казати, що вони поділяють все, що було в цих 28 пунктах, мабуть, неправильно, я би не сказав, що вони нав’язують.
США як медіатор
Це не зовсім те, що називається ця човникова дипломатія в класичному розумінні, але щось подібне. Чому ми бачимо ці раунди? То ми зустрілися з ними, то поїхав Стів Віткофф в Москву. Потім Стів Вітков разом з Джаредом Кушнером зустрівся з нами або президент поговорив телефоном. Ми бачимо такі раунди контактів по по колу.
Це свідчить про те, що американці як медіатори процесу намагаються між сторонами знайти консенсус. Звертаються до одних, звертаються до інших, передають позиції. Ми зараз бачимо це.
І станом на зараз рамковий документ, вироблений базово разом з європейцями, переданий американській стороні. Мабуть, далі він піде в спілкування американців з росіянами, росіяни дадуть свій фідбек на цей документ, і потім ми його почуємо. Так цей процес відбувається, це нормально, це дипломатичний процес.
Паралельно з ним іде процес посилення України і тиску на Росію.
Пробудження Європи
Мені здається, що ця роль змінилася фундаментально. Банально сказати, що Європа прокинулася, але я особисто бачу такі ознаки.
Взяти, наприклад, санкційні пакети. Якщо чесно, протягом 2024 року ухвалювалися санкційні пакети, але вони були, скажудипломатично, не найсильніші. Що ми бачимо цього року? Ми бачимо 17-й, 18-й, 19-й, зараз готується 20-й санкційний пакет. Реально сильні пакети, які нормально притискають російську економіку, енергетику, вони змогли злізти з газової голки і майже злізти з нафтової російської голки, на якій Європа сиділа десятиліттями.
З чим це пов’язано? З тим, що європейські уряди і політичні еліти, керівні кола реально злякалися. Вони реально відчули на початку цього року, що вони можуть залишитися сам на сам з Росією, що вони не мають більше безумовноїбезпекової парасольки Сполучених Штатів. І цей страх стимулює дії.
Ми з з цього літа почали на закритих переговорах європейцям казати таку річ: дивіться, ви санкції проти Росії вводите не лише і не особливо заради підтримки України. Ви їх вводите заради себе, друзі. Подивіться на темпи, з якими Росія розвиває свою оборонку. Подивіться, скільки вони кліпають ракет, снарядів і решта. Ви дійсно думаєте, що це лише для України розраховано?
Така розмова їх стимулює до розуміння, що вони не просто солідарні з Україною, ні, вони це роблять заради себе, бо це для них гарантія безпеки, це гарантія, що завтра потенційно менше по них полетить цих російських ракет.
І ми намагаємося їх перелаштовувати в цей режим, що є неподільна безпека України і Європи, про це міністр Сибіга постійно говорить на зустрічах. А по-друге, це вони роблять для себе.
І ця зміна відчувається. З’явився, я би сказав, конструктивний страх. Буває страх, який спонукає до нераціональних дій, неконструктивних, а буває страх, який спонукає до дії.
Ми бачимо цього року градус страху серед європейців, який спонукає до дії. До речі, саме тому росіяни постійно кажуть: «Та ми не збираємося ні на кого нападати, ми не будемо». Так само, як вони про нас говорили, бо вони прекрасно розуміють, що це шкодить їм.
Це процес однозначно правильний і хороший. Ми цей процес всіляко вітаємо, вважаємо, що потрібна більша автономність Європи, починаючи від оборонних індустрій. І тут Україна відіграє ключову роль. Бо без без нашої оборонки європейська оборонка не буде повністю самодостатньою і сильною. Це факт дійсності. А по-друге, ухвалення великих політичних рішень без постійного озирання на Вашингтон.
Це звичка, яка виробилась у європейських політиків протягом багатьох десятиліть повоєнної історії — озиратися на Вашингтон в будь-яких рішеннях. Настав час не озиратися на Вашингтон і просто діяти.
Чиї санкції проти РФ є дієвішими
Українські санкції, коли прилітає. Вдячність всім, хто залучений до цього прекрасного процесу. Друзі, ваші санкції працюють найкраще! (сміється)
Андрій Сибіга був на останньому засіданні ради міністрів закінних справ Євросоюзу, він всім європейцям каже: «Дивіться, ми застосовуємо свої, українські санкції в Чорному морі. Вони дуже-дуже дієві». Вони всі посміялися.
Якщо реалістично і правдиво сказати, то американські санкції сильніші, чесно скажу. Навіть не рішення як такі, а їхній інфорсмент.
Зараз, коли вийшли перші санкції другої адміністрації Трампа — по Лукойлу і Роснефті — вони грандіозно болючі для росіян. Разом з європейським 19-м пакетом, вони росіянам зрізали 50 млрд баксів на наступний рік.
Оскільки Україна колотить цю нафтопереробку — зараз пішли показники — збільшилася кількість російських танкерів з нафтою, які випливають в море. Експорт зростає? Ні, друзі, це не експорт зростає, це просто їм цю нафту нікуди дівати. А що відбувається? Україна колотить нафтопереробку, ця нафта не перетворюється на паливо, на продукти нафтопереробки. Їм треба зберігати, а ці ємності зберігання не нескінченні. Вони починають її експортувати — просто випускають в море в надії, що хтось купить по дорозі. Їх не купують, вони там дрейфують, ці корита.
Але в чому мета? Наша мета в тому, щоб змусити їх зменшувати видобуток. Тому що основне надходження в російський бюджет іде від ренти, яку платять нафтовидобувні компанії в російський бюджет. Зменшення на 1% нафтовидобутку — це мінус 1 млрд баксів в російський бюджет податкових надходжень податкових.
Це дуже серйозна історія. Вкупі працюють американські санкції, обмеження, — бо бояться купувати, європейські — бо Європа не пускає ці танкери до себе. І українських прицільних ударів по законних цілях, об’єктах нафтопереробки. Все це разом працює, душить їх.
Не треба мати ілюзії, що вони завтра економіка в них завалиться. Я думаю, що ми реалісти, розуміємо, що там є запас міцності, але цей рік став роком зупинки економіки російської, а наступний рік — це рік заходу в рецесію.
Це повільно відбувається, але відбувається. І збільшення податків відбувається — дуже болюче.
Реакція Європи на російські погрози
У країнах Балтії цю риторику чули давно, там нікого переконувати не треба. Або у Польщі чи Центральній Європі. Західна Європа — так, змінюються настрої. Північ, нордичні країни зараз одні з найближчих союзників. І мене це дуже тішить. У нас вибудовується така вертикальна Балто-Чорноморська вісь. Північ Європи — скандинави, вікінги, вони зараз просто топ-друзі.
Що стосується потенційних нападів, по-перше, КГБшні гнилі маніпуляції про те, що це Європа збирається нападати. Це такий метод дзеркала, який вони застосовують всюди. І завжди для того, щоб зняти звинувачення з себе: ти звинувачуєш іншу сторону в тому, до чого готуєшся сам. Це класична КГБшна тактика.
Ми це європейцям пояснюємо, що вони так само і нам казали, що ми збираємося на них нападати. Ми європейцям, яких може це заплутати, ми пояснюємо, що це насправді така маніпуляція з боку Росії.
Європейська оборонна промисловість
У військовому середовищі — навіть у західноєвропейських країнах — є абсолютне розуміння реальності російської загрози. Це генштаби, міністерство оборони, генералітет, розвідки — вони прекрасно розуміють безпекові загрози. В політичних колах не все так просто.
В деяких країнах, де плюс-мінус відповідальні уряди, політики розуміють. Розуміють ці загрози і щось роблять. Деякі інші хочуть закривати очі на це. Але загальна температура по палаті змінюється в бік більшого реалізму. Треба цю тенденцію відмітити, я реально її бачив.
Коли ви чуєте оці заяви час від часу від міністрів оборони, розвідок європейських, що от, нам треба готуватися, Росія нападе в такому-то році, буде велика війна. Ці заяви демонструють дуже правильну тенденцію. Я поясню, що за ними стоїть. Їх не треба сприймати в лоб, однозначно. Ці заяви спрямовані на просту річ — виділення оборонних бюджетів, на виробництво зброї.
Я пам’ятаю, як у 2023 ми в штаб-квартирі НАТО почали розмову про те, що дорогі друзі-європейці, будь ласка, зробіть щось зі своєю оборонною індустрією. Це м’яз, який атрафувався у вас за роки мирного життя, але щоби хоча б за кілька років у вас було хоч щось, починайте щось з цим робити. Нас дуже неохоче чули, я вам чесно скажу.
Розмова про це тільки під кінець 2023 почала приживатися, у 2024 пішла робота, і в 2025 ми бачимо результати цієї роботи.
Але для того, щоби європейському уряду зняти, умовно, 10 млрд з освіти, охорони здоров’я і чогось ще соціального і вкласти це в виробництво 155 мм, треба якось це пояснити своїм виборцям. Виборці мають розуміти, чому це відбувається. І з цим пов’язані ці заяви.
Загроза реальна, але вони почали відкрито про це говорити, це свідчить про те, що вони серйозно розвивають свою оборонку. І ми це бачимо по цифрах, по показниках. Як Європа збирається гарантувати свою безпеку? Без цього ніяк.
Українсько-китайські відносини
Це окремий трек, на якому іде робота насправді давно. Ми з попереднім міністром, Дмитром Кулебою, їздили в Гуанчжоу в 2024 році, спілкувались з міністром закордонних справ Ван Ї. Це дуже важлива робота.
Тому що Китай — це одна з тих сил, якщо абстрагуватися від емоцій, одна з глобальних сил, яка здатна впливати на перебіг цієї війни. Яка має важелі впливу на Москву. Бо Москва сьогодні стає васальною державою по відношенню до Китаю, сировинним придатком.
Це не перебільшення. Це не тому, що хочеться так сказати. Потрапляє в залежність, і тому Пекін однозначно має вплив на на Москву.
Оця остання зустріч — це були політичні консультації між міністерством закордонних справ України та КНР. Перший заступник міністра Сергій Кислиця там був. Вони обговорили ті мирні зусилля, які відбуваються зараз зі Сполученими Штатами. Тому Сергій Кислиця зустрічався також з американським послом в Китаї.
А на самих переговорах йшлося про ці мирні зусилля, про те, як це просувається. Ми розуміємо, що думка Китаю впливає на на Російську Федерацію. Українська дипломатія не лише на американському і європейському треку працює над тим, щоб ці мирні зусилля в правильний бік вирулювали, а в тому числі і поїздками в Китай.
Для нас важливо, щоби не було підтримки російських військових зусиль з боку Китаю, це маж фундаментальне значення. А по-друге, щоби Китай бачив Україну як частину європейського простору, тому що для Китаю є цінність торгівлі з Європейським Союзом, і обсяги цієї торгівлі величезні.
Наша позиція в тому, що якщо Китай хоче зберігати цю торгівлю, щоби вона розвивалася, щоби це було взаємовигідно, то він має розуміти, що фундаментальні інтереси України мають враховуватися. Бо для Європи це абсолютно екзистенційна річ. Китай, дивлячись з Пекіна на Україну, має розуміти, що Україна — це невід’ємна частина європейського простору.
І якщо Китай хоче розвивати конструктивні відносини з Європою, торгівельні в тому числі, він має враховувати інтереси України. Якщо Китай буде порушувати фундаментальні інтереси України, то і з Європою ці відносини у нього будуть відбуватись по іншій траєкторії.
Якщо ви подивитесь на світ очима китайського дипломата, який знаходиться в Пекіні, все це буде виглядати, звісно, зовсім не так. Головним супротивником для Китаю є Сполучені Штати Америки. Росія — це… Ну, от є Північна Корея поряд, там союзницький режим, партнерська країна, але від якої багато проблем. Була в Китая така одна складна дитина, а тепер дві.
І повірте, до Китаю багато років ідуть всі західні країни, в тому числі Сполучені Штати, і передають якісь прохання по Північній Кореї: можна з цим Кімом щось з зробити, щоб він не стріляв своїми ракетами? Які через Японію летять у Тихий океан. А можна щось з ними зробити, щоб вони не погрожували і вели себе пристойно? Така приблизна розмова.
Китай ці розмови не дуже любить, що до нього йдуть з цими проблеми з з Кімом. А от тепер те саме відбувається з Росією. Всі європейці їдуть в Пекін, в Китай, і кажуть: Зробіть з ними щось. І Китаю, я думаю, не сильно це подобається, але по суті така приблизна схема зараз у них — із точки, з якої вони дивляться.
Ще один важливий нюанс, який важливо згадати про китайську зовнішню політику. Вона мислить як мінімум десятиліттями, якщо не століттями. Китай ніколи не вчиняє різких рухів. Це гігантський авіаносець, який іде своїм курсом, нарощуючи свої зусилля на своїх треках. Це не той випадок, коли зовнішня політика здійснює якісь авантюри чи різко на щось реагує. Дуже це все повільно і довгостроково в Китаї відбувається.
Тому я і кажу, що треба прив’язувати Україну в їхньому баченні до їхніх торговельних відносин з Євросоюзом. Це довгострокова історія, навідмінно від цієї війни, про яку, судячи з усього, Путін навіть не попереджав Сі. Що він цю війну розпочне і що вона буде такою.
Але для чого Китаю проблеми в торгівлі з Євросоюзом? Китаю би взагалі не хотілось би цих проблем. Вони хочуть, щоб розвивалася стабільна торгівля, щоб в них економіка зростала, щоб їх не не викидали з Європи. Зараз ми маємо загострення, труднощі і санкційні режими, які їм не подобаються.
Наш інтерес — нас як дипломатів — полягає в тому, щоб не стільки аналізувати, хто з глобальних потуг чого хоче, а чого хочемо ми досягнути. І під яким кутом зору ми говоримо з якими глобальними силами. В тому числі з Китаєм. Розмова під правильним кутом зору здатна нам приносити правильні дивіденди. Ми над цим і працюємо.
