«Любов — інструмент життєвого успіху». Міністр освіти Оксен Лісовий: пряма мова
1 хвилина на читання
У розмові Оксен Лісовий уникає слова «виховання», замість нього він вживає слово «підготовка». Учня — школяра чи студента — треба підготувати так, щоби він був впевненим у собі і позбавлений страхів перед викликами. Він проти ідеологічної індоктринації у шкільній освіті, натомість протиставляє їй три складника, що природньо формують патріотичну свідомість: ідентичність, цінності, громадянські компетенції. Міністр освіти має дотепну метафору, що пояснює, яка працюють ці три «інгредієнти». Про модернізацію шкільного курсу «Захист України» та БЗВП для студентів, про вербовку підлітків російськими спецслужбами для диверсій, про залучення військових до навчання школярів – пряма мова міністра освіти Оксена Лісового.
Про патріотичне виховання:
Ми формуємо свідомого громадянина. На чому базується патріотизм? Я говорю, що патріотизм – це три ключові інгредієнти. Це ідентичність: своя власна, національна, культурна. Друге – це громадянські компетенції. І третє – це ціннісні орієнтири. Ці три інгредієнти – з них формується почуття патріотизму.
Ідентичність тобі дає відчуття твого права власності, наприклад, культурна ідентичність – це твої нематеріальні активи, право власності, вкоріненість в цю землю. Твоє святе право називати цю країну своєю. І не ставити під сумнів: а раптом Донбас – це дійсно якась особлива культура? От ні. Плюс, ідентичність – це інструмент розпізнавання свій-чужий. Дуже важливо це почуття єдності і спільності в культурі. Тут нематеріальний актив, увласнення нематеріального активу: моя культура, моя мова, моя територія. Святе право власності через культурну і національну ідентичність. Вкорінення, розуміння своєї історії у глибину. І у школі це реалізується наскрізно в кількох ключових дисциплінах, хоча інтегровано воно повинно бути всюди. Але ключові – це історія, це мовна і літературна галузь, це мистецька галузь. Три ключові, які дуже важливі і не можуть бути маргіналізовані, як у нас маргіналізоване мистецтво. Щось в стилі радянських анекдотів: Ти єщьо і пойош? Не повинно бути так.
Громадянські компетенції – це розуміння, як я управляю цим своїм правом на цю землю. Як я можу впливати на те, що тут відбувається. І це дуже важлива інструментальна складова: це навички, знання і розуміння, як це працює, механіка твого впливу.
Я завжди наводжу аналогію: якщо ідентичність – це твоє право на автомобіль, техпаспорт, в якому прописане твоє ім’я, то громадянські компетенції – це твої права, ти вмієш управлять цим автомобілем. Це моє, я вмію на ньому їздить. А ціннісні орієнтири – це дуже важлива штука, це gps-навігатор. Володіти і вміти їздити – не означає досягнути мети. Щоби достягнути мети, треба розуміти, куди їхати.
Ціннісні орієнтири – це твій компас. Ти розумієш в будь-якій складній ситуації, яке рішення тобі приймати, якщо ти увласнив ці ціннісні орієнтири. Це дуже важливий інструмент для прийняття будь-яких рішень. Але цей інструмент має бути дуже прикладним. Тому що ми сьогодні говоримо про цінності, не розпаковуючи їх впливу на твоє життя.
Дуже важливо, щоби дитина, молода людина розуміла, чому правда важлива для тебе особисто, персонально. Чому вона веде тебе до успіху, що базується на цій цінності. Чому любов є дуже хорошим інструментом, і вміння, здатність любити – це інструмент твого особистого, індивідуального життєвого успіху. Тому що ти формуєш на основі любові сім’ю, обираєш професію, оточуєш себе предметами. І ти прагнеш цього почуття в усьому, що тебе оточує, а значить, ти максимально мотивований в своєму житті – сімейному, професійному, суспільному. Це дуже важлива штука, важлива цінність. І це – три компоненти, які ми маємо зашити в систему освіти. І власне, це і робимо сьогодні із вашою участю і допомогою. Перепрошиваючи галузі знань, формуючи цілісні концепції за кожною з десяти галузей, вибудовуючи наскрізні задачі, які повинні там бути.
Еволюція навчального курсу — від «НВП» через «Захист України» до «Основ національного спротиву»:
Перше, що ми зробили, коли моя команда зайшла в міністерство освіти, розпочали зі зміни ключового предмету у шкільній програмі – предмету «Захист України». Завдання було: створити простір для формування таких і знань, і навичок, і орієнтирів. Саме в цей простір ми прагнемо залучити якомога більше людей з бойовим досвідом, спроможних працювати з молоддю. Це і люди з педагогічним досвідом, це і люди просто з хорошими комунікативними здібностями, які проходять відповідне навчання, відповідні тренінги.
Ми змінили підхід до організації роботи в рамках цього предмету. Пішли по шляху утворення мережі осередків. Тепер осередок, клас «Захист України» (колись називався «Захист вітчизни», а до того, ще в Радянському союзі, НВП – «начальная воєнная подготовка») – тепер цей осередок існує не в кожній школі. Ми побудували зараз базові школи: в громаді визначається одна або кілька шкіл (в залежності від того, скільки дітей старшого шкільного віку в громаді), і на базі таких шкіл формується осередок. І туди підвозяться або під’їжджають самостійно діти для занять впродовж цілого дня.
Раніше це було півтори години, зараз ми маємо вісім годин на місяць і проводимо їх в такому тренінговому центрі. Ми маємо дев’ять модулів. Це і домедична допомога, яка включає в себе елементи тактичної медицини, це і тактична підготовка, і стрілецька підготовка, це і загальна інженерія, в яку входять управління і конструкція дрону, це і радіозв’язок, і військове лідерство, і система управління боєм, базові речі – топографія і все інше. Дев’ять тренінгів на рік проходять діти в таких базових центрах. Їхнє завдання – це ознайомлення з різними способами самореалізації в контексті оборони.
Про ідею і завдання курсу:
Мова йде, що ми не готуємо молодь до подальшої військової кар’єри, ми готуємо громадянина до захисту своєї країни, незалежно від того, яку він обере кар’єру – військову чи не військову. Ми даємо йому знання, навички і мотивацію. Ми забираємо у нього певні страхи, руйнуємо певні стереотипи і формуємо у нього оборонну свідомість, морально-психологічні якості, які дозволять йому діяти ефективно, незалежно від того, в якій ситуації він опиниться: чи в ситуації військовій, чи в ситуації техногенної катастрофи, чи інших викликів. Ключове – це позбавити людину, громадянина, страху перед майбутнім. Тому що ми бачимо різні виклики. І інформаційне поле переповнене негативними новинами, пов’язаними з війною і не пов’язаними – криміногенного, техногенного характеру. Людина повинна бути впевнена в собі, спокійна і розуміти, що і в війні, і в мирному житті вони завжди дасть собі раду.
Ми ключовою метою ставимо перед ними не стільки надання навичок, бо тут можна когось залучити до того чи іншого елементу тренінгу, скільки формування їхньої свідомості. Перше питання, на яке повинен відповісти педагог предмету «Захист України» – а навіщо? Навіщо мені захищати Україну? Дитина повинна зрозуміти, для чого їй це потрібно, чому їй це вигідно.
Про Базову загальну військову підготовку в університетах:
Зараз у законі про мобілізацію і мобілізаційну підготовку передбачений такий підхід як БЗВП в університетах. І по цьому шляху ми вже йдем, виконуючи цей закон. І ми маємо з першого вересня розпочати Базову загальну військову підготовку в університетах. Але в цьому законі вона передбачена як БЗВП в тому розумінні цього терміну, яке сформульоване міністерством оборони в усіх нормативних актах. На виході ми маємо ВОС 100, ми маємо присягу, ми маємо ВЛК, все інше.
З точки зору міністерства оборони, і ми цю точку зору підтримуємо, університетська БЗВП не буде тією повноцінною армійською БЗВП. І немає сенсу двічі це повторювати. Коли людина буде мобілізовуватись до лав армії, готуватись до участі в бойових діях, вона буде проходити повноцінне потужне БЗВП прямо перед інтеграцією у військові підрозділи.
І було прийняте консолідоване рішення нами, міністерством оборони і офісом президента – як формується вся система підготовки громадянина України до оборони, це обговорювалось на всіх рівнях – і було прийнято рішення в цьому контексті дещо змінити цей підхід, і сьогодні запропоновані відповідні зміни до закону.
Попередньо є позиція, що курс цей буде називатись «Основи національного спротиву», і він фактично буде версією «Захист України 2.0». В нинішньому законодавстві вона передбачала три кредити ЄКТС – теоретична частина, сім кредитів ЄКТС – полігонна частина. Ми скорочуємо полігонну частину значною мірою. Але тут з’являється новий інструмент, який ми консенсусно хочемо застосовувати: це шефство бригад над університетами.
На нашу думку, взаємодія військової частини, яка має ППД у відповідному регіоні, з університетом, причому, не обов’язково прив’язуватися до регіону, це може бути кросрегіональна історія, тому що не кожна бригада має такий рівень, щоби працювати з університетом в рамках наших вимог. Тут питання і в ідеології, у формуванні ціннісних орієнтирів, щоби ми всі працювали в одному напрямку, били в одну ціль. А друге – це, звичайно, використання матеріально-технічної бази військових частин: це полігони, це зброя, це боєкомплект, це інструктори, головне – люди з бойовим досвідом.
Про залучення бойових бригад до викладання у навчальних закладах:
Сьогодні вибудовується певна система такої взаємодії. Для мене особисто – як і громадянина, і людини дотичної, учасника бойових дій – дуже важливо, щоби наша молодь мала хорошу свідомість щодо того, що відбувається в контексті оборони країни, мала чітко сформовану світоглядну базу, чітко сформовані ціннісні орієнтири і, звичайно, знання і навички, які позбавлять їх страху перед чимось невідомим.
По-перше, ми повинні сформувати в системі освіти простір для такої взаємодії. Він може бути достатньо обширний. Але і локальний також. Якщо учасник бойових дій, ветеран, який спроможний формулювати думку, який спроможний бути цікавим і спілкуватись з молоддю, залучається до будь-яких заходів в закладах освіти – це вже добре. Але якщо ми говоримо про формування власне цих важливих складових — цінності, громадянські компетенції, ідентичніості — це повинна бути системна цілеспрямована робота.
На нашу думку, це дуже хороший інструмент, і він дозволить вибудовувати тяглу традицію, коли військова частина опікується одним чи кількома університетами або кілька військових частин одним великим університетом, це теж можливо, вибудовуючи свої горизонтальні зв’язки, маючи свої традиції, залучаючи молодь до своїх подій. Зовсім інакше військові вшановують своїх загиблих, зовсім інакше вони ставляться і до своїх поранених, до людей, які втратили здоров’я на війні. І залучення студентів до цих процесів – вшанування, меморіалізації на прикладі конкретної бригади: «ось тут наші».
Не просто якісь абстрактні наші співвітчизники, а конкретні обличчя, конкретні імена. Це наші земляки. Для студента це – наша бригада, і в нашій бригаді є конкретні люди, які загинули, щоби ти був студентом і мав цей університет. І це може дати зовсім іншу якість і з точки зору ідеології, і з точки зору меморіалізації війни і тих жертв, які ми маємо не тільки в цій війні, а впродовж останніх ста років терору з боку Росії, і з точки зору практики.
Про ефективність дистанційного навчання:
Це, на жаль, дещо ослаблена версія з точки зору емоційного, людського контакту, але і в онлайні це можна і потрібно відпрацьовувати. По-друге, якщо ми говоримо про, наприклад, полігонну частину БЗВП або «Основ національного спротиву», як ми поки що в робочому порядку називаємо ту змінену версію інтеграції «Захисту України 2.0» в університетах, — очевидно, що полігонну частину було б бажано проводити очно. І, звичайно, не в Харкові. І для цього потрібно використовувати бази, які вже створюються для цієї мети.
Таборування у підготовлених… Давайте так: одна область, де створений полігон для студентів. Вона є достатньо безпечною і вона готова приймати молодь з усієї України. Вони відкриті вже зараз, вони вже працюють, це хороші умови чотиризіркового хостелу, щоби не налякати зразу молодь жахливими умовами, а поступово заглиблювати їх в той «бомж-стайл», в якому ми жили під час бойових дій. Ці умови вже є і це можна робити.
Як освіта може протидіяти ворожій пропаганді та маніпулятивним технологіям:
На жаль, в інформаційному полі дуже часто домінує адженда противника. Який активно інвестує у формування певних стереотипів. Негативні наративи, упередження. І ми це бачимо. Більше того, іноді на тактичному рівні противник виграє інформаційну війну. І ми це знаємо, спостерігаємо за тим, які інструменти він використовує. Але наше завдання як освіти – дати глибинні установки, які допоможуть громадянину виробити певний імунітет до таких інформаційних атак. Через заглиблені, усталені ціннісні орієнтири, через громадянські компетенції і через знання та навички, які дозволять дитині, молодій людині, молодому громадянину протидіяти морально, сформувати моральних дух бійця, захисника – того, кого ми називаємо патріотом.
Про вербовку школярів російськими спецслужбами:
Питання вербовки підлітків, як і вербовки наших громадян, я не відніс би до питання їх ідеологічної підготовки. Це швидше технологічна історія. Ви розумієте, якими технологіями володіють спецслужби: як наші спецслужби вербують там людей, так їхні спецслужби вербують тут людей.
Ми ж знаємо досвід роботи наших спецслужб. Саме ідеологія, їх ідеологія була використана для того, щоб завербувати там того чи іншого персонажа, який виконав завдання наших спецслужб. Ми це розуміємо. І так само діють вони.
І тут треба розуміти, що це момент маніпуляції, коли твоя ідеологічна переконаність може бути використана, щоби перетворити тебе на інструмент. І це різні НЛП-технології і всі інші. Треба просто дати молодій людині, з раннього віку індикатори розпізнавання спроб маніпуляції твоєю свідомістю. Перший індикатор: отакий крок означає те-то, це – спроба маніпулювати твоєю свідомістю. Стоп, зразу виходь з цього спілкування. Іноді молодь цього не розпізнає. Це технологічна частина, вона стосується багатьох негативних явищ в нашому суспільстві, того ж харасменту, наприклад, в закладах освіти.
Все починається дуже безобідно. Жарт, крок, дотик — а потім дитина, молода людина заводиться в ситуацію, коли вона почуває свою вину: «а ми ж тобою дружили, а тепер що?». Це маніпуляції, які найлегше зупинити на початку, коли ти зразу ідентифікуєш, що це за дія. Це спроба маніпулювати моєю свідомістю, це спроба домагань до мене, стоп. Тут червона лінія повинна бути дуже чітко підсвічена молодій людині, вона повинна розпізнаватися.
Дивіться запис розмови Сергія Жадана із міністром освіти Оксеном Лісовим в ефірі Радіо Хартія
