
Російський документ — не «меморандум», а лише «хотєлки» окупанта: речник МЗС Георгій Тихий
1 хвилина на читання
Драфт документу, запропонований російською стороною на переговорах у Стамбулі, не є меморандумом у прямому значенні цього слова. Він містить ультиматум і нереалістичні вимоги. Проте українсько-російські контакти мають сенс, навіть якщо єдиним їхнім результатом є гуманітарна домовленість про обмін. Про це в ефірі Радіо Хартія сказав речник Міністерства закордонних справ Георгій Тихий.
На його думку, РФ демонстративно не схильна домовлятися, і українська позиція — як противага російській — підкреслює це і доводить. Зокрема, Америці, яка наполягає на мирному діалозі України з агресором.
Днями завершились переговори у Стамбулі української і російської делегації. Чи варто було очікувати на якийсь прорив і поступки в цих перемовинах? Чи перемовини — справа довга, і не варто й чекати, щоб щось змінилось за час однієї розмови?
В історії воєн буває таке, що паралельно іде і дипломатичний процес, і бойові дії. На жаль, у нас саме той випадок. Хоча ще 11 березня Україна пристала на американську пропозицію припинення вогню.
Реальна дипломатія можлива, якщо припинити вогонь. Але росіяни не погоджуються на це, виставляють себе погано в очах американців, окрема тема розмови — чому вони не йдуть на припинення вогню. У вашому Харкові, скажімо, не припиняється терор, сьогодні були нові обстріли, всі ці дані ми негайно передаємо партнерам — і дипломатичними каналами, і публічно.
Отже, паралельно бойові дії, вбивства — і ці розмови. Дуже складно цим розмовам прийти до реальних результатів, але якісь речі вдається «вибивати» на гуманітарному треку: наприклад витягати, обмінювати людей, полонених. Заради наших людей поїхати послухати ці «брєдні» від Мединського — воно того варте. Навіть якщо це єдиний результат, з яким делегація повертається.
Нам дуже важливо, аби ніхто не міг звинуватити Україну в тому, що Україна перешкоджає досягненню миру, або ми не хочемо миру… Та ми цієї війни не хотіли від самого початку! Головна задача української дипломатії зараз — показати, що проблема досягнення миру — виключно в росіянах, і ми з нею непогано справляємось.
Було дві зустрічі. На першу росіяни приїхали доволі самозадоволеними, були ці заяви Мединського про те, що вони готові окупувати ще одну область. Вдруге вони приїхали після операції «Павутина». Зміни були очевидні на обличчях делегації. Але чи змінилась риторика і рівень самовпевненості, категоричності російської дипломатії? Чи це ми щось домислюємо?
Саме через те, що вся Україна дивилась на ці перемовини і шукала траур на обличчях російських дипломатів з приводу «Павутини», їм вочевидь дали дуже чіткі вказівки, щоб жоден м’яз на цих… е-е-е… обличчях не ворушився.
На самих переговорах не було зміни тональності, навпаки, вони всім своїм виглядом показували, що рівень їхньої наглості зберігається на типових для росіян рівнях. Вони вперто демонстрували, що «нам усе по барабану». Хоча ми розуміємо, що ця операція — колосальний рівень приниження для їхніх безпекових служб, і їм варто задуматися, хто їхню безпеку захищає.


А чим виявився російський меморандум?
Почнімо з визначення термінів. Чому росіяни вкинули слово «меморандум» і чому нам треба не підігравати їм у цій історії. У дипломатії «меморандум» — це текст, із яким погодились обидві сторони. Той документ, який росіяни передали, — це лише їхнє бачення, а якщо по-прямому це назвати, то це документ з їхніми «хотєлками». Вони вкидають слово «меморандум», щоб створити враження, ніби ми разом ідемо до підписання цього документу.
Підміна понять?
Так, це типова російська історія ще з часів Переяславської ради: підміна документів і понять. Але оскільки Україна not the first days in this business, третє століття триває ця історія, то вже є досвід.
Перед зустріччю вони не надали нам цей документ, хоча обіцяли американцям, що нададуть його заздалегідь — і нам, і турецькій стороні. Чому не надали? Бо вони «напічкали» його ультиматумами, і розуміли, що якщо передати заздалегідь, то зізнаються, що цей документ ультимативний і не придатний до виконання, а Трамп закликав Путіна ще 19 травня, під час їхньої попередньої розмови, дати щось реалістичне, з чим можна працювати. Натомість ми отримали набір ультиматумів того ж рівня, як у 2022 році в Стабулі. Росіяни продемонстрували, що вони нічого не прагнуть урегулювати.
Там уже перший пункт — про міжнародне визнання п’яти українських областей російськими, вивід звідти Сил оборони України — абсолютно нереалістичні речі. І вони так оберігали цей документ до зустрічі, боялися, що його нам передадуть, — і самі виклали його на вечір після зустрічі. Тут «умом Росіяю нє понять».
Хочу запитати про «день телефонних дзвінків». Трамп поговорив з Путіним у контексті операції «Павутиння», яку ми не можемо не згадувати, серце занадто сильно радіє, а потім виявилось, що Путін поговорив іще й із Папою Римським. Що це для нас означає?
Я тут залишуся дипломатом і скажу, що в цьому контакті обговорювалися теми не лише ті, що з’явилися публічно. Ми підтримуємо діалог із американцями і найближчі години отримаємо детальнішу інформацію про зміст цієї розмови, і будемо відповідно планувати свої кроки. Розмова з Понтифіком дуже важлива, я переконаний, що він зміг донести до російського диктатора своє зрозуміле бачення. Часто проблема — у відсутності у Путіна будь-якого альтернативного бачення, його ніби тримають у якійсь капсулі. До речі, дуже цікаво, як йому доносили інформацію про «Павутиння».
Так, бо його заява була дуже дивною вчора.
Я уявляв собі цю картину, як вони там радяться, хто піде нести погану новину і як її подасть.
З Ватиканом ми теж у контакті і дуже вдячні Папі Римському за його публічні заклики до припинення війни, дуже коректні і дуже співчутливі до України й українського народу. Ми запросили Папу в Україну і продовжуємо сподіватися на Апостольський візит, якому ми були б дуже щасливі.
А що стосується цих розмов, то це нормально, йде координація після раунду у Стамбулі. Ми координуємося з європейцями, росіянам дзвонить і Папа, і Президент США, це нормально в дипломатії. Я думаю, буде ще більше дзвінків сьогодні.
Путін заявив, що буде відповідь на операцію «Павутиння», і він заявив це саме Трампу, в обхід України, вчергове підкресливши, що вони не визнають нашої суб’єктності і говорять напряму з нашим міфічним «куратором», — це спроба показати Америці що? Що це за погроза?
Типова путінська поведінка: погрози, страшні розповіді. Ви праві, вони скаржаться американцям, бо нас не сприймають як явище. Але чим довше ворог нас погано розуміє, — тим краще. Їхня недооцінка і ця імперська пиха, яка не дає їм усвідомити, хто такі українці, і що тут відбувається, яка стала очевидною ще в часи Майдану, — вона нам на руку. Мені було би набагато неприємніше, якби вони розуміли, хто ми такі і як з нами боротися. А так це їхня слабкість.
Путін, звісно, буде і далі погрожувати. Але, дивіться, вони в російських медіа применшують цю операцію, не визнають її масштаб. Він і в розмові з Трампом не особливо про це згадував, це може американський Президент сам вирішив це згадати.
Ще трохи американського контексту. По-перше, наша делегація полетіла в США. По-друге, Трамп просив Сенат не розглядати пакет санкцій. По-третє, Україна отримала офіційне запрошення взяти участь у саміті країн НАТО наприкінці червня в Гаазі. За якими новинами слідкувати, на що звертати увагу?
Візит делегації, — віце-прем’єрки Юлії Свириденко, Андрія Єрмака, керівника Офісу Президента, — це дуже важливо, це дозволяє нам напряму донести американській стороні наші висновки зі Стамбула, показати ці дикі російські так звані «меморандуми». Керівник ОП також включався на News Max, це республіканський, трампівський телеканал, — тож це можливість ще й медійно донести наші важливі меседжі.
Саміт в Гаазі: зараз визначаються формати нашої участі. Дуже важливо, щоб Україна там була, і щоб були правильні рішення цього саміту. Нам протокольні церемоніальні заходи самі по собі не потрібні, потрібні результати. Тут іде наша тісна робота з Генеральним секретарем НАТО, союзниками НАТО, щоб досягнути правильних рішень і формулювати правильні підсумкові декларації. Щоб цей саміт проєктував силу.
Запис розмови з Георгієм Тихим в ефірі Радіо Хартія