Замісна підтримувальна терапія і мобілізація: чому відсутність ліків у війську стає загрозою
В Україні мобілізують людей, які потребують постійного медикаментозного лікування, – зокрема тих, хто перебуває на замісній підтримуючій терапії (ЗПТ). Через відсутність належної медичної логістики у війську це може мати небезпечні чи навіть фатальні наслідки як для самих військовослужбовців, так і для їхнього оточення. Про це в ефірі Радіо Хартія розповіла експертка з прав людини, докторка юридичних наук Ірина Яковець.
Після скасування статусу «обмежено придатний» в Україні залишилося лише дві категорії – придатний або непридатний до служби. За словами Ірини Яковець, через це до війська потрапляють люди, чий стан здоров’я потребує постійного контролю та медикаментозного лікування, зокрема і ЗПТ.
Що таке ЗПТ і чому це не про «дозу»
Йдеться про метадон або аналогічні препарати, які призначаються людям із наркотичною залежністю. Водночас у суспільстві досі існує стигма щодо такого лікування:
«У нашому суспільстві є думка, що ЗПТшники, які вживають метадон, – наркомани. І ставлення відповідне: коли людина отримує ліки, вважається, що вона просто задовольняє свою залежність», – каже Яковець.
Насправді ж така терапія дозволяє людині вести повноцінне життя, якщо дотримуватися призначеного лікування.
«Препарати ЗПТ у правильному дозуванні, яке призначає лікар, знімають больовий синдром, негатив, тому людина може нормально і якісно жити», – говорить Яковець.
На службі доступу до ліків немає, але ТЦК продовжує мобілізувати людей прямо з медзакладів
За словами Ірини Яковець, непоодинокими є випадки, коли працівники ТЦК мобілізують пацієнта просто в закладі, де він отримує замісну терапію. Далі все залежить від проходження ВЛК: щоб людину визнали непридатною, потрібні додаткові захворювання та відповідні медичні документи.
«Для того, щоб людина, яка постійно приймає ліки, була визнана навіть обмежено придатною, вона повинна мати ряд певних захворювань. Довідки в нас ніхто з собою не носить, а ВЛК проводять дуже швидко й дивляться на стан людини тут і зараз», – каже Яковець.
У результаті пацієнтів замісної терапії визнають придатними до служби, під час якої мобілізований втрачає доступ до необхідних препаратів.
«Коли людина потрапляє до частини, вона припиняє отримувати препарат ЗПТ. На превеликий жаль, у нас на сьогодні немає такої логістики, особливо, коли ми говоримо про зону бойових дій, щоб цей препарат доставлявся», – говорить Яковець.
У таких випадках є ризик різкого погіршення стану людини: без відповідних медикаментів розлади психіки та поведінки можуть не лише повернутися, а й загостритися. Це створює небезпеку як для самої людини, так і для її оточення, а в окремих випадках може мати фатальні наслідки.
«По-перше, людина може вчинити шкоду собі, тому що вона стає не зовсім адекватною. По-друге, вона може вчинити шкоду оточуючим. По-третє, і такі випадки є, їх на сьогодні 5-10%, вона може просто померти», – каже Яковець.
Попри ризики, відсутність доступу до лікування не є підставою для визнання непридатності.
«Сьогодні те, що держава не забезпечує лікування, не є підставою для того, щоб людину визнали непридатною до служби», – говорить Яковець.
Системна проблема потребує системних рішень
Яковець вважає, що підхід до мобілізації людей, які потребують безперервної терапії, потрібно переглянути.
«Більшість людей на ЗПТ, які мають довідки, визнаються придатними лише до служби у тилових частинах. Але тут питання: скільки людей нам взагалі потрібно в тилових частинах? Наскільки хворі, знаходячись там, збільшують боєздатність? Я б дуже обережно ставилася до мобілізації людей на ЗПТ. Якщо немає можливості забезпечити лікування, то таких людей слід звільняти від проходження служби. Тому що шкода від перерви лікування може бути значно більшою, ніж позитивний ефект від того, що людина буде перебувати у війську», – говорить Яковець.
З іншого боку, за її словами, люди на ЗПТ можуть служити, до того ж не лише в тилу, – але за певних умов.
«Ці люди можуть виконувати і бойові завдання, але вони повинні мати доступ до ліків», – каже Яковець.
Серед можливих рішень – створення чіткої логістики постачання препаратів і координація між відомствами.
«Має відбутися об’єднання Міноборони й Міністерства охорони здоров’я, залучення досвіду неурядового сектору, який доставляє препарати окремим бійцям на позиції. Це треба для того, щоб ми розробили логістику, переглянули підходи до мобілізації», – каже Яковець.
Окремо Яковець наголошує на потребі підвищення рівня обізнаності про ЗПТ серед цивільних та військових.
