«Європу можуть розірвати на шматки і розібрати по частинах» — чеський євродепутат Ян Фарський
1 хвилина на читання
Європа вчиться жити без безпекових гарантій США. Депутат Європарламенту Ян Фарський в ефірі Радіо Хартія розповідає, як змінюється оборонна політика ЄС. Повільно долаючи бюрократичні труднощі та спротив проросійських політиків, європейські країни починають вибудовувати наново власну систему безпеки. І головним їхнім партнером у цьому має стати саме Україна.
Пряма мова євродепутата від Чехії Яна Фарського.
Про підтримку України з боку Чехії, зокрема, про «Чеську ініціативу»:
Я радий, що ми є частиною Коаліції охочих. Адже вважаю, що це група, яка визнає і підтримує демократію та суверенітет народів. Але, звісно, будь-яка підтримка завжди залежить від результатів виборів. А у нас вони відбудуться восени.
Я сподіваюся, що нам вдасться досягти таких результатів, щоб ця підтримка тривала і надалі. Я сприймаю її не лише як підтримку самої України, а як підтримку нас самих, майбутнього нашого та всієї Європи.
Від себе та від імені нашої партії “Старости та незалежні” (STAN — ред.), де я є заступником голови, можу сказати, що ми зробимо все можливе, щоб це так і залишилося. Ми вважаємо це правильним, цілком природнім та, як я вже казав, також вигідним і корисним для нас.
Чому ми б мали виступати проти інтересів не лише України, але й проти інтересів Чеської Республіки?
Це стосується і пакетів допомоги, це стосується введення нових санкцій, навіть прийому України до Євросоюзу. Це збіг кількох обставин. Безумовно, тут відіграє роль історичний досвід 1968 року, коли ми прагнули бути вільною суверенною нацією, самостійно визначати своє майбутнє, але приїхали російські танки. І це досвід, який ще пам’ятають багато людей. Водночас це також результат, на мій погляд, позитивних обставин.
Останні вибори до нижньої палати парламенту були дуже напруженими, але завершилися так, що проєвропейські, прозахідні та відповідальні політики об’єдналися і перемогли з достатньою перевагою, щоби сформувати уряд. Часто забуваючи, що через 5-тивідсотковий бар’єр багато партій, які були б проти, залишилися за бортом, набравши менше 5%. Також ми вже почали забувати, що два попередні президенти, чи то Вацлав Клаус, чи то Мілош Земан, були і залишаються досить проросійськими.
Те, що Петру Павелу вдалося так успішно перемогти і досі зберігати величезну підтримку, майже межує з дивом. Тож я б сказав, нам пощастило, що два найвищі представники держави, президент і прем’єр-міністр, мають чітко визначені цінності. Але тих, хто знаходиться в опозиції і намагається заробляти дешеві політичні бали, стверджуючи, що всі проблеми через нашу допомогу Україні, на жаль, чимало. Ця спрощена логіка дуже сильно впливає на людей.
Наступні вибори знову будуть напруженими. І я сподіваюся, це вийде нам на користь. Але, якщо чесно, я думаю, що вони можуть закінчитися інакше.
Хороша новина полягає в тому, що президент досі має величезну підтримку. Якби вибори відбулися сьогодні, ніхто б не зміг загрожувати його позиції. Отже, напрям, заданий з позиції президента, тут є чітко визначеним.
Про європейські суперечності щодо підтримки України та її вступу до ЄС:
Я не хочу виправдовувати результати на виборах у східній частині Європи.
Але реальність така, що щонайменше з 2013 року ми перебуваємо під тиском російської дезінформаційної війни. Коли вони просто заполонили простір соціальних мереж, інтернет-дискусій, розсилали масові електронні листи, особливо серед літніх людей. І все це змінює настрій суспільства. Я згадував, що в Чехії є партії, які звинувачують Україну в усіх труднощах, з якими стикаються люди Чехії.
А Фіцо (прем’єр-міністр Словаччини — ред.) зайшов так далеко, що заявив, ніби виплатив 13-ту пенсію пенсіонерам лише завдяки тому, що припинив допомогу Україні.
І це щось неймовірно небезпечне. З цим важко боротися, тому що ми намагаємося протистояти емоціям за допомогою фактів. Вони використовують такі емоції, як страх і заздрість. А коли ти виступаєш проти цього з фактами, то часто стукаєш у вже зачинені двері людських свідомостей.
Особисто я вважаю, що це надзвичайно послаблює Європу як єдине ціле.
Адже неможливо, щоб 26 держав погодилися на якесь рішення, а 27-ма його заблокувала. І це — те, що нас послаблює не лише на глобальній арені, але й всередині. Бо якщо хтось постійно блокує рішення інших країн, це природним чином руйнує внутрішні відносини. Мені здається, що єдиний, хто може з цього радіти – це Путін. А можливо і Китай.
А іноді мені здається, що цьому радіє навіть Трамп, який, очевидно, не зацікавлений у сильній Європі. Отже, з цим потрібно боротися. Ми повинні це змінити. Інакше, на мою думку, ми будемо слабшати настільки, що інші світові потуги просто розірвуть Європу на шматки і розберуть її по частинах.
І уявити собі, що зараз ми серйозно говоримо про розширення Європейського Союзу без того, щоб змінилася система ухвалення рішень, важко. Я думаю, що навіть ті країни, які прагнуть вступити до ЄС, не будуть мати справжньої волі вступати до простору, де будь-хто міг би накласти на них вето.
Але це буде складно, бо парадокс європейського прийняття рішень полягає в тому, що обмежити або навіть скасувати право вето — будь-яка країна може заветувати.
Про ослаблення союзу Європи зі США:
Американські президенти роками попереджали нас, що хочуть, щоб Європа дбала про себе сама. Зараз, я б сказав, Європа нарешті починає усвідомлювати, що необхідно будувати європейський стовп НАТО. Не лише покладатися на американську допомогу і в кожній кризі просити та чекати на підтримку від Америки.
Це було ще до створення НАТО. І в 1917 році, і під час Другої світової війни, і навіть у 2022 році Європа чекала, поки Америка долучиться, вже знаючи, що немає сил допомогти Україні. Тож поводилася так, ніби цієї проблеми не існує.
Я сподіваюся, що в Європі ми нарешті це зрозуміли. Що нас послаблює — те, що власна оборонна та безпекова політика залишається справою кожної з країн. Це не питання, яке ми як держави-члени передавали на рівень Європейського Союзу для вирішення.
Кожна країна сама вирішує питання щодо своєї армії, озброєння, їхнього спрямування та функціонування. Хоча ми координуємося через НАТО, останнє слово завжди залишається за національними державами. І мені здається, що часто вони більше мотивовані успіхом свого внутрішнього оборонного сектору, ніж вимогами безпеки. Це має змінитися. І я сподіваюся, що це змінюється. Хотілося б, щоб ці зміни відбувалися значно швидше.
Про зв’язок між обороноздатністю України та безпекою Європи:
Я думаю, що Європа вже починає розуміти, що кошти, вкладені в оборону, — це інвестиція, яка сприяє не лише безпеці, а й дослідженням, розробкам розвитку інфраструктури, це сприяє зростанню промисловості.
Я вважаю, що наступним важливим кроком є розуміння того, що підтримка українського оборонного сектору — це щось, що врешті-решт надзвичайно допоможе всій Європі. Тож, коли європейські кошти використовуються для фінансування оборонної промисловості України, Європа в результаті стає багатшою, і завдяки цій українській оборонній промисловості — безпечнішою. Це ситуація, в якій виграють усі. І ми повинні рухатися в цьому напрямку.
Про вступ України у ЄС та НАТО:
Я б волів, щоб нам взагалі не доводилося обирати, і Україна вступила б як до НАТО, так і до Європейського Союзу.
Але якщо як політику мені таки доведеться зробити вибір, то я, мабуть, більше бажав би для України членства в Європейському Союзі. Це не лише економічна сила, хоча про це трохи забувають. У засадничих договорах ЄС є стаття, яка за своїм формулюванням є сильнішою, ніж п’ята стаття договору НАТО. Вона говорить, що у разі нападу на будь-яку державу, всі інші держави нададуть їй усю можливу підтримку.
Тож із вступом до Європейського Союзу Україна отримала б і безпеку. Але багато залежить від самої України. Роботи для виконання всіх умов вступу до ЄС ще дуже багато, і я переконаний, що Україні не надто полегшать ці вимоги. Але це власне добре.
Адже виконання цих умов важливо як для України, так і для Європейського Союзу. Однак це займе певний час і, на жаль, тут також діє право вето. Тож усе залежить від правильного моменту та вдалого часу. Я сподіваюся, що ми якомога швидше привітаємо Україну в Європейському Союзі.
Дивіться запис розмови із депутатом Європарламенту від Республіки Чехія Яном Фраським в ефірі Радіо Хартія.
