Як молодь з окупованих РФ територій отримує українські паспорти
Молодь з тимчасово окупованих територій (ТОТ) часто прагне виїхати до України, шукаючи свободи та української ідентичності, навіть попри складні бюрократичні перешкоди та особисті ризики. Про проблеми, з якими вони стикаються на цьому шляху, в ефірі Радіо Хартія розповіла координаторка проєкту «Окупація очима підлітків» Наталія Лютікова.
«Вони шукають свободу — і знаходять її в Україні»
«Я сама з Криму, мої діти були підлітками, коли сталася окупація. У них залишилося багато друзів там. І років шість тому я зіткнулася з проблемою: молоді люди мають проукраїнські погляди, хочуть отримати свій перший паспорт, але система ідентифікації не дозволяє цього зробити. Батьки їх не підтримують, а держава не бачить механізму. Тоді я включилася як волонтер. Власне, вже шість років намагаюся щось змінити», — пригадує Лютікова.
За її словами, кожна молода людина проходить складний шлях комунікації з державними органами, але часто отримує відмову. Попри це, вони намагаються вирватися з окупації, долають кордони інших держав, шукають допомоги у волонтерів:
«Коли я думаю про те, якої сміливості треба мати, щоб молодій людині перетнути цю лінію, то розумію — це неймовірно! Діти, яким було 8-9 років на момент окупації, тепер говорять зі мною українською і принципово не переходять на іншу мову», — розповідає Лютікова.
Вона підкреслює, що після повномасштабного вторгнення ситуація ускладнилася: прямі шляхи через пропускні пункти закриті, і молодь змушена долати кілька кордонів, часто без достатнього пакета документів:
«Коли вони звертаються до мене — це вже крик про допомогу. Їх можуть депортувати з якоїсь третьої країни, вони залишаються без коштів. Але навіть у таких умовах вони шукають свободу — і знаходять її в Україні», — каже Лютікова.
Бюрократія, консульства та потреба змін
Окрема проблема — відсутність підтримки з боку українських консульств. За словами Наталії Лютікової, нормативні документи передбачають видачу посвідки на повернення лише тим, хто має паспорт:
«А до них приїжджає людина лише зі свідоцтвом про народження, формально це ніхто. Консульства кажуть: “Ми не можемо вам видати посвідку, робіть що хочете, повертайтеся в окупацію”. Це замкнене коло».
Потрібні зміни в законодавстві та створення «єдиного вікна» для перевірки даних, вважає Лютікова:
«Має бути центр, де молода людина може подати свідоцтво про народження, інформацію про батьків. Через різні реєстри можна підтвердити її існування. І тоді консульство має отримати зелене світло: дайте їй посвідку на повернення».
Вона також навела приклади складних історій.
«Одна дівчина 13 місяців жила в Києві без документів, нелегально працювала, щоб вижити. Хтось інший застрягає у Вірменії чи Казахстані, бо не знають, що простіше їхати через Білорусь. А хтось тричі намагався потрапити в Україну через Молдову, і його молдовські прикордонники весь час повертали назад», — розповідає координаторка.
Попри всі труднощі, молодь не втрачає прагнення до свободи. «Вони пам’ятають українську мову, шукають український контент, ідентифікують себе українцями. Це вік протесту, жага до справедливості. Одна дівчина сказала мені: “Рівень несвободи в Криму настільки тяжкий, що я фізично не можу там бути. Я хочу свободи та бачу її в Україні”», — цитує Лютікова цю молоду українку.
Вона додала, що лише зараз починають з’являтися програми адаптації для таких молодих людей — безоплатне проживання, підготовчі курси до вступу у виші:
«Це великий плюс, але побутово їм дуже складно. Та все переважає дух свободи, вони легко знаходять друзів».
