Воєнні злочини Росії: як свідчення про сексуальне насильство документують для Гааги
Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), є воєнним злочином і принципово відрізняється від домашнього насильства. Про це розповіла засновниця організації «SEMA Україна» Ірина Довгань, яка пережила насильство у полоні бойовиків у Донецьку у 2014 році.
Вона наголошує: у міжнародній практиці використовується саме термін «сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом», а не «на війні» чи «через війну», оскільки йдеться про окрему категорію воєнних злочинів.
«Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, — це воєнний злочин. І він дуже відрізняється від того, що люди у мирних країнах називають домашнім насильством. Коли приходять озброєні люди, коли їх п’ятеро чи шестеро, коли розмова починається з ударів, зламаних ребер і придушення — це зовсім інший масштаб насильства», — каже Довгань.
Жінки залишаються сам на сам із насильством
За словами Довгань, постраждалі на окупованих територіях часто не мають жодної можливості звернутися по допомогу.
«Їй не допоможуть сусіди, не допоможе поліція, бо її там не існує. Немає шелтерів, немає медичної допомоги. А якщо вона заявить, що стала жертвою сексуального насильства, вона автоматично стає свідком воєнного злочину і наражається на ризик бути вбитою», — говорить Довгань.
Через це багато жінок роками мовчать про пережите.
Полон у 2014 році: «Це був вирок, але я вижила»
Ірина Довгань розповіла, що пережила насильство в полоні бойовиків батальйону «Восток» у Донецьку у 2014 році, коли її звинуватили в допомозі українській армії.
«Вони мали докази — перерахування коштів, фотографії моєї допомоги військовим. Це був вирок. Але я залишилась жива», — згадує Довгань.
Після звільнення вона залишилася сам на сам із травмою та втратою дому, який залишився на окупованій території.
Від особистої травми до спільноти підтримки
Згодом Ірина почала шукати інших жінок із подібним досвідом. У 2019 році вона об’єдналася з міжнародними організаціями та іншими постраждалими.
«Коли ми об’єдналися, жити стало набагато легше. До повномасштабного вторгнення нас було близько 15 жінок. Після 2022 року ми вже знали, як діяти, мали міжнародні контакти і змогли швидко допомогти іншим», — каже Ірина Довгань.
За її словами, у перші місяці після звільнення Київщини організація надала екстрену фінансову допомогу 11 жінкам.
Спільноти як спосіб вижити
Ірина говорить про важливість спільнот для подолання травми.
«Одна з героїнь фільму на Берлінале сказала: “Нам не треба розповідати — ми дивимось одна одній в очі і розуміємо без слів”. Це правда. Такі спільноти допомагають вижити і перестати відчувати себе жертвою», — говорить Довгань.
Свідчення для міжнародного правосуддя
Ірина закликає постраждалих давати свідчення, хоча визнає, що це складний і довгий процес.
«Ці дані потрапляють до Генеральної прокуратури, ООН і Міжнародного суду в Гаазі. Щоб Росію визнали державою-терористом, міжнародним структурам потрібна велика кількість задокументованих випадків», — каже Довгань.
Водночас, за її словами, жінок не примушують свідчити, якщо вони не готові.
Покарання Росії як держави
Притягнення окремих злочинців до відповідальності є складним, але покарання Росії як держави — реалістична мета.
«Якщо Росію внесуть до списку держав-терористів, це означатиме нові санкції і припинення її участі в миротворчих місіях. Це теж форма покарання, і над цим треба працювати», — сказала Ірина Довгань.
