«Усе, що в нас було — це автомати та мотивація»: Коуч про шлях «Хартії» від ДФТГ до корпусу
За час повномасштабної війни «Хартія» пройшла шлях від харківського добровольчого формування до бригади Національної гвардії. Зараз це корпус, до якого входять ще п’ять бригад — з власною артилерією, розвідкою та дроновими лабораторіями. Проте так було не завжди. В ефірі Радіо Хартія заступник командира 2-го батальйону оперативного призначення 13 бригади НГУ на позивний Коуч поділився спогадами про свої перші дні у підрозділі, атмосферу початку війни та про те, що для нього означає хартійський дух.
«Моїми очима це відбувалося так. Я довго шукав, куди піти. Хотілося потрапити в гарний підрозділ, де будуть добре навчати. І хотілося саме обороняти рідне місто Харків. Це було основною мотивацією. Через знайомого, який раніше служив в армії, я побачив, що він знаходиться в Харкові, і написав йому: «Забери мене до себе». Він відповів: «Якщо ти не жартуєш і дійсно готовий, то давай — ми якраз тільки-тільки починаємо формувати підрозділ. Це перевірені люди: харків’яни, добровольці». І це мене змотивувало в той момент», — згадує Коуч.
Він описує атмосферу перших днів великої війни у Харкові — спустошеному та повному військових, але водночас рішуче налаштованому до кінця битися за своє:
«Тоді місто було майже порожнє. На вулицях не було автомобілів, з людей — лише добровольці, які з’їжджалися з різних куточків. Ми зустрічалися у звичайній будівлі, яку потрібно було облаштувати: набирали мішки з піском, закривали ними вікна, навіть зробили собі їдальню. Це був теплий круг, бо багато хто був знайомий ще до війни. Всі були вмотивовані, всі рвалися в бій».
До повномасштабної війни Коуч працював тренером, займався карате та бодибілдингом, тому фізична підготовка давалася йому легше.
«Скажімо, відтиснутися 50 разів від підлоги для мене взагалі не було проблемою. Але армійські терміни, канони, тактика — все доводилося вчити з нуля. Ми постійно тренувалися зі зброєю, навіть спали з нею, щоб звикнути. Було складно, але бажання битися було у всіх. Майже всі вивезли своїх рідних у безпечні місця і залишилися тут. Настрій був бойовий, ніхто не думав тікати. Тільки вперед!», — каже Коуч.
Особливу увагу він приділяє атмосфері у «Хартії», де замість життям за статутом усі були налаштовані на результат: захистити рідне місто попри все:
«Це була тренувальна база, де всі добровільно прийшли, всі були вмотивовані. Можна було підійти до інструкторів, порадитися — і ти знав, що тебе вислухають і допоможуть. Це створювало відчуття єдності й довіри».
За три роками підрозділ пройшов шлях від добровольчого формування до бойової бригади у складі НГУ. За словами Коуча, це зовсім різні масштаби за рівнем підготовки та можливостями:
«У першому випадку тобі держава навіть не платить зарплату — ти тільки за різними пільгами прирівнюєшся до військового. У вас немає озброєння повноцінного: ні танків, ні авіації, ні якоїсь броньованої техніки. Все, що вам дає держава, — це автомати. Коли ж ви стаєте бригадою, корпусом, — це вже зовсім інша історія. У вас з’являється танковий батальйон, важка техніка, підтримка авіації. Це вже велика штатна структура. І відповідальність теж інша», — говорить Коуч.
Коуч наголошує, що навчання у бригаді тривають постійно: офіцерські, сержантські, солдатські. І те, що ти вже проходив TLP кілька разів, ще нічого не значить. Тебе можуть знову відправити вчитися. Це нескінченний процес. У нас мінімальні втрати, бо людей навчають і бережуть. Тебе цінують, і тому ти живий. Це і є хартійський дух».
Згадуючи бойові напрямки — Бахмут, Серебрянське лісництво, Харківщину — він говорить про досвід, який формував підрозділ:
«Я один із перших, хто зайшов у Бахмут, і один з останніх, хто виходив. Потім ми вже формували саму бригаду. І цей досвід дає результати й сьогодні. Ми росли разом із підрозділом, набували досвід і відповідальність», — сказав Коуч.
