Українська мова — це простір для відкриття: письменниця Катерина Міхаліцина про дітей, книжки та ідентичність
Українська письменниця, перекладачка та редакторка Катерина Міхаліцина у коментарі Радіо Хартія розповіла, чому дитяча книжка — це не просто предмет на полиці, а інструмент взаємодії, творчості й терапії. За її словами, саме через книжку можна будувати новий досвід для дітей і дорослих, відкривати мову та формувати українську ідентичність.
«Це не просто книжка, її можна перетворити на театр чи терапевтичну сесію»
Письменниця наголошує, що книжка має величезний потенціал як інструмент взаємодії.
«Треба просто показати, що це не просто книжка — це не просто щось, що сидить на поличці. З нею можна робити дуже цікаві речі. Навколо однієї маленької історії можна поставити театр, можна зробити танці, можна зробити терапевтичну сесію. Дуже багато що можна зробити».
Міхаліцина каже, що особливо цінними є реакції дітей і їхніх батьків.
«Одна мама, дивлячись, як я бавлюся з дітьми, сказала, що не знала, що в нас ще існують люди, які можуть так розсмішити і посміятися. Це ніби дрібниця, але для мене це щось дуже велике всередині».
Дітям треба поштовх
За словами письменниці, більшість дітей природно переходять на українську мову, якщо перебувають у відповідному мовному середовищі.
«Переважно переходять. Для них це не є проблемою. Треба просто мати ось цей поштовх. Якщо я постійно українською, то на якийсь момент і вони починають — як у школі: вчитель говорить, значить треба українською».
Вона пояснює, що бар’єром може бути побут російськомовних батьків.
«Побутова російська дуже впливає на дітей. Якби в побуті переходили батьки, то й діти би підхопили».
Українська мова — це поле ідентичності
Міхаліцина наголошує, що мова — це частина ширшого культурного простору, у якому дитина формується.
«У нас є поле української ідентичності, а є загарбницьке поле, в якому ці діти через мову живуть. Якщо їх звідти не спробувати витягнути, то вони за інерцією залишаться в цьому сильнішому, звичнішому полі. А я так не хочу».
За її словами, робота з дітьми — це можливість вплинути на майбутнє поступово, крок за кроком.
«З дітьми ще є перспектива: дрібочками відкриваючи горизонти, потрошечки можна перетягнути їх у цю прекрасну, чарівну українську мову».
Мовою можна любити, дружити і лаятися
Вона додає, що важливо показувати дітям функціональність мови — її живість і природність.
«Я завжди їм кажу, що цією мовою можна любити, можна дружити, можна лаятися — і треба лаятися. Коли вони сміються, то відкриваються. А коли відкриваєшся — готовий сприймати щось більше».
Мова — це процес на все життя
Письменниця підкреслює, що мову неможливо «вивчити раз і назавжди» — це постійний розвиток.
«Це постійний процес. Мову не можна вивчити: скільки живеш — стільки її пізнаєш. Вона настільки широка й багата, що її не вивчиш ні в школі, ні в університеті, ні прочитавши багато книжок».
Водночас мова збагачує людину, а людина збагачує мову.
«Якщо ти є частинкою мови, ти так само її збагачуєш, як і вона тебе. Вона дає простір знайти себе, розкритися, а ти підкидаєш своє внутрішнє — і теж її збагачуєш».
