Українська коляда для деокупованих громад: як працює проєкт «Сад вертепів»
Проєкт «Сад вертепів», який нині охоплює деокуповані та прифронтові громади по всій Україні, починався як приватна ініціатива. Його співзасновник Віктор Перфецький у 2022 році планував зібрати друзів і поїхати з вертепом до рідного села на Тернопільщині. Втім, згодом вирішив, що така поїздка буде значно потрібнішою саме для деокупованих громад. Про це він розповів у коментарі Радіо Хартія.
«Я хотів зібрати друзів і поїхати колядувати до себе в село. Але потім подумав, що поїхати в деокуповані громади — це значно важливіше. Ukraїner допоміг нам із контактами Дергачівської громади на Харківщині, і ми поїхали туди», — говорить Перфецький.
Перші поїздки стали несподівано теплими і для самих учасників вертепу.
«Це виявилось дуже хорошою історією. Ми отримали значно більше любові, ніж могли уявити. Для колядників це було відкриттям — наскільки важливо й потрібно приїжджати в села і колядувати там», — каже співзасновник проєкту.
Уже наступного року кількість вертепів зросла до трьох, а згодом — до дванадцяти. До організації долучилася Христя Петринко, і проєкт набув системного масштабу. Цьогоріч «Сад вертепів» знову формує 12 вертепних груп, які їдуть у деокуповані та прифронтові громади.
Попит на участь у проєкті значно перевищує можливості.
«Цього року ми сформували 12 вертепів по 12 людей — це 144 учасники. Але заявок отримали 260. Тобто половину людей ми просто фізично не змогли взяти», — зазначає Перфецький.
Учасники проєкту — це як друзі організаторів, так і люди, які дізнаються про ініціативу з соцмереж. Набір відбувається через відкриту форму в Instagram.
За словами співзасновника «Саду вертепів», у деокупованих громадах вертепи сприймають не як щось недоречне чи «не на часі», а як зрозумілу й близьку традицію.
«Могло б здатися, що люди скажуть: “Навіщо ви приїхали, у нас руйнування, нам не до того”. Але такого практично не буває. Коляда — це мова, яку не треба пояснювати. Її приймають всюди», — говорить він.
Люди запрошують колядників до осель, діляться власними історіями про окупацію та звільнення, і за короткий час між ними виникає особливий зв’язок.
«Ти приходиш до абсолютно незнайомих людей, колядуєш, вітаєш з Різдвом — і вони відкриваються, розповідають свої історії. За цей короткий час ви стаєте дуже близькими», — каже Перфецький.
Проєкт орієнтується на традиційний, живий вертеп — не ляльковий, а акторський, притаманний Галичині, Буковині та іншим регіонам. Сценарії створюють на основі архівних матеріалів, досліджень фольклористів і етнографів.
«Наш вертеп — живий. Ми продовжуємо традицію, яка існувала століттями. Водночас у ній завжди було місце осучасненню», — пояснює співзасновник.
Образ Ірода у вертепі «Саду вертепів» поєднує біблійний сюжет і сучасний контекст.
«Ірод у нас уособлює не лише біблійне зло, а й російське зло загалом. І, як у традиційних сценаріях, наприкінці він помирає — бо зло завжди має кінець», — додає Перфецький.
Окрему увагу команда приділяє регіональній автентичності. Перед поїздками колядники вивчають саме ті пісні, які були зафіксовані фольклористами в конкретному регіоні.
«Якщо ми їдемо на Херсонщину, ми колядуємо херсонські колядки. Там є сотні зафіксованих чудесних пісень. Ми не приносимо людям щось чуже — ми підтримуємо їхню власну традицію», — каже він.
