Тиск замість домовленостей: що насправді стоїть за переговорами з РФ — коментар експерта
Росія використовує переговори не як шлях до миру, а як інструмент тиску — на Україну, США та міжнародних посередників. Попри тристоронній формат і розмови про перемир’я, Кремль не демонструє готовності до компромісів, натомість постійно розширює власні вимоги та намагається виграти час. Про це в ефірі Радіо Хартія розповів голова правління Інституту світової політики Віктор Шлінчак.
«Посередництво — це дуже добра історія. Проблема в іншому: ми не бачимо намагання росіян продемонструвати, що вони готові до серйозних компромісів. Вони й далі намагаються викрутити руки і українцям, і американцям, наполягаючи на виході України з Донбасу», — каже Шлінчак.
За його словами, ця позиція Росії залишається незмінною як публічно, так і за зачиненими дверима. Навіть більше — вимоги Кремля мають тенденцію до розширення.
«Спочатку вони говорять про Донбас, потім знову заспівають свою пісню про чотири області, які вони вписали у власну Конституцію. Апетит приходить під час їжі, і це виглядає саме так», — говорить Шлінчак.
Ставка на психологічний тиск
На думку Шлінчака, у Росії є власне уявлення про «вікно можливостей», яке, за їхніми розрахунками, закривається навесні.
«Десь до квітня Росія вважає, що зможе дотиснути українське суспільство психологічно. Розрахунок на атаки, на холод, на удари по інфраструктурі — і на те, що всередині країни з’явиться тиск на владу з вимогою поступок», — говорить Шлінчак.
Паралельно Москва намагається максимально тиснути на Сполучені Штати, просуваючи тезу про можливе «потепління» у відносинах без України.
«Росія постійно повторює: якби не було проблеми з Україною, у нас були б ідеальні відносини зі США. Вся ця філософія зводиться до “давайте дружити сім’ями” — але за рахунок України», — каже Шлінчак.
Переговори з умовами та «енергетичне перемир’я»
Окремим елементом переговорного процесу стали спроби домовленостей щодо так званого енергетичного перемир’я. І тут Росія намагається розширити рамки домовленостей у вигідний для себе бік.
«Спочатку йшлося про взаємну відмову від ударів по енергетичних об’єктах. Потім Росія почала наполягати, щоб у домовленість включили ще й вимогу не чіпати її тіньовий флот. Тобто вони постійно втягують нові умови й нових учасників», — говорить Шлінчак.
Саме через це говорити про навіть короткострокове енергетичне перемир’я наразі не можна.
«Навряд чи можна серйозно говорити про якесь перемир’я навіть на півтора місяця», — каже він.
Єдине реальне поле для домовленостей
Певний простір для практичних результатів усе ж існує — і це гуманітарні питання.
«Якщо щось і може зрушити з місця, то це гуманітарний блок — зокрема обміни військовополоненими. Тут немає сторонніх гравців і додаткових умов», — говорить Шлінчак.
На технічному рівні обговорювалися і військові аспекти — зокрема можливі механізми розведення військ та формати миротворчих місій.
«Проговорювалися різні модальності, склади миротворчих контингентів, військові механізми. Але військова компонента завжди йде після політичної, а політичного рішення у Путіна зупиняти війну немає», — каже Шлінчак.
Китай і США
Дедалі активніше у процеси включається Китай. Це, за словами Шлінчака, логічна реакція на зміну балансу сил і суперечливу політику США.
«Пустот у політиці не буває. Якщо США декларують вихід або зменшення присутності, Китай починає активізовуватись», —говорить Шлінчак.
При цьому Шлінчак додає, що зростає недовіра до США серед союзників, зокрема в Європі та Канаді.
