Шевченко не вписувався в російський канон: Володимир Єрмоленко про антиімперіалізм поета
Творчість Тараса Шевченка формувалася в епоху, коли в Європі та Російській імперії активно зверталися до народних джерел культури та літератури. Водночас саме українські інтелектуали відігравали провідну роль у цьому процесі. Про це в коментарі Радіо Хартія розповів філософ, президент PEN Ukraine Володимир Єрмоленко.
За його словами, у першій половині XIX століття українські культурні кола активно працювали над осмисленням народної культури та ідентичності.
«Ми можемо звернутися до Шевченкової доби — це була епоха звернення до народних джерел літератури. І в Російській імперії провідну роль у цьому процесі відігравали українці. Можемо згадати Харківський гурток, Максимовича, Кирило-Мефодіївське братство. У росіян такого не було», — говорить Єрмоленко.
Чому Росія намагалася привласнити українську культуру
За словами філософа, у Петербурзі існували кола, які намагалися трактувати українську народну культуру як частину російської.
«Були певні кола в Петербурзі, яким здавалося, що це багатство української народної культури, яке уособлював Шевченко, насправді є російською культурою. Але Російська імперія тоді дуже відставала від українців, поляків, словаків і чехів у пошуку власної народної ідентичності», — каже Єрмоленко.
Він говорить, що на початку XIX століття Російська імперія ще не була національною державою у сучасному розумінні.
«До певного моменту це була імперія, яка трималася на французькій мові, німецькій бюрократії та багатьох інших речах. Лише пізніше вони почали трактувати її як імперію російського народу», — говорить Єрмоленко.
Критика Росії у творчості Шевченка
Володимир Єрмоленко каже, що творчість Шевченка містить потужну критику Російської імперії, через що поет не міг вписатися в російський культурний канон.
«У нього є сильна критика Росії. Достатньо згадати «Катерину», «Кавказ», «Сон», «Москалеву криницю». Він навіть критикує Хмельницького, називаючи його «п’яним Богданом». Тому в російський канон він ніяк не вписується», — каже Єрмоленко.
За його словами, російська культура того часу значно відрізнялася від української.
«Якщо подивитися на російський романтизм тієї епохи, то це Пушкін, Лермонтов, пізніше Тургенєв. Це елітарна культура, салонна культура міста. Там немає цієї народницької стихії, немає поета, який походить із низів народу, як Шевченко», — говорить Єрмоленко.
Саме тому, додає він, російська культура намагалася знайти або навіть привласнити джерела народності.
«Вони шукали цього народного джерела, бо це була тема епохи. І саме тому хотіли привласнити українську культуру», — каже Єрмоленко.
Шевченко як унікальне явище
Єрмоленко говорить, що в українській культурі триває дискусія про те, чи був Шевченко революційним явищем, чи його поява стала результатом розвитку попередніх традицій.
«Є відома фраза Євгена Маланюка, який казав, що поява Шевченка — це ніби до обезголовленого тіла пришили голову. Він називав Шевченка «Везувієм нації», мовляв, була пустка, а потім стався вибух», — говорить Єрмоленко.
Образ Московії у Шевченка
Єрмоленко звертає увагу на те, як Шевченко описує Росію у своїх творах.
«У Шевченка Московія подається як далека і чужа країна. І слово «москаль» у нього означає не лише людину з Московії, а й солдата. Українці тоді бачили в московитах передусім армію», — каже Єрмоленко.
Він додає, що поет фактично описував різницю між двома суспільними моделями.
«У Росії суспільство будується як армія або як тюрма. А в Україні, навпаки, армія будується як суспільство. Це ми бачимо і зараз, і бачили в часи козацтва», — говорить Єрмоленко.
Антитиранічний поет
За словами Єрмоленка, Шевченко був одним із найпослідовніших критиків імперської влади.
«Шевченко — дуже антитиранічний поет. У нього немає жодних сентиментів до російських царів. Якщо у деяких інших авторів з’являлися двозначні оцінки, то у Шевченка все дуже жорстко», — каже Єрмоленко.
Через це багато текстів поета знищували або забороняли.
Читайте також: Його слова резонують і сьогодні: Ростислав Семків про актуальність Тараса Шевченка.
