Ми стаємо частиною родини — Дарина Близнюк про роботу Патронатної служби «Хартії»
Нове українське військо будується за новими правилами: турбота про сім’ї загиблих військовослужбовців тепер є не менш важливою, ніж про живих. Як людська близькість, підтримка та відчуття спільності допомагає близьким полеглих та зниклих безвісти бійців переживати найважчі моменти — Радіо Хартія розповіла Дарина Близнюк – спеціалістка у супроводу родин загиблих, полонених та безвісти зниклих у Патронатній службі 2-го корпусу НГУ «Хартія».
«Наш напрям роботи поділений: ми супроводжуємо родини загиблих, безвісти зниклих і полонених. Для кожної категорії є окремий алгоритм, адже ситуації дуже різні», — говорить Дарина Близнюк.
За її словами, якщо військовослужбовець загинув, Патронатна служба «Хартії» вступає в контакт із родиною після офіційного повідомлення ТЦК, допомагає пройти всі бюрократичні процедури та підказує, як діяти далі. Якщо ж людина зникла безвісти, процес починається із заяви до поліції та здачі ДНК, і саме тут координатори підтримують родину на кожному кроці.
«Наша мета — показати військовому, що якщо з ним щось станеться, про його родину подбають. Це дає йому впевненість і сили служити», — каже Близнюк.
Вона каже, що більшість родин не знають, куди звертатися і що робити після отримання трагічної звістки:
«Дуже часто військові навіть не кажуть своїм близьким, у якій частині служать. Родина лишається сам на сам зі сповіщенням. І перше, що вони хочуть дізнатися, — це обставини: як саме загинув чи зник їхній рідний, чи є очевидці. Ми надаємо ту інформацію, яку маємо, і допомагаємо знайти відповіді на найболючіші питання».
Особливу увагу Патронатна служба «Хартії» приділяє деталям, які для родини мають велике значення.
«Наприклад, вони питають, чи буде відкрита труна. Ми дізнаємося і відповідаємо. Це дуже індивідуально: комусь важливо знати всі подробиці, а комусь — навпаки, краще не чути», — говорить Близнюк.
Вона зізнається, що найважче — працювати з родинами безвісти зниклих.
«Це завжди невідомість. Родина хоче діяти, шукати, робити щось, але настає момент, коли вже все можливе зроблено. І тоді ми разом переживаємо цей стан невизначеності», — каже Близнюк.
Попри емоційне навантаження, Дарина знаходить у своїй роботі натхнення.
«Мене тримає віра, що я приношу користь державі. Я сама з родини загиблого і знаю, наскільки важливо, щоб хтось із бригади був поруч. Коли родини кажуть: «Без вас ми не знали б, що робити», — тоді розумієш, що твоя робота справді потрібна», — сказала Дарина Близнюк.
