Ми розуміли, що не можемо «обезголовлювати» бригади: полковник Максим Голубок, «Альтаїр»
Від добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ) в 50-60 людей — до бригади — і далі до 2-го корпусу Національної гвардії України, який налічує понад 20 тисяч військовослужбовців: 14 березня, в День добровольця, «Хартія» святкує свій четвертий день народження. Разом із командирами згадуємо цей шлях у спеціальних ефірах «хартійного вікенду», послухати які можна за посиланням, або почитати в цьому й наступних матеріалах.
Першим говорить начальник штабу 2-го корпусу НГУ «Хартія» полковник Максим Голубок з позивним «Альтаїр».
Початок повномасштабного вторгнення
У 2022 Максим Голубок був дотичним до оборони Харкова, бо виконував роль начальника розвідки штабу оборони, потім угрупування військ «Харків». Тоді місто захищали як усталені підрозділи, так і добровольчі. Деякі вже мали історію, деякі створювалися прямо в процесі.
«Харків вистояв за рахунок добровольчих рухів, самого населення. Моя родина залишалася тут, і я по ним міг чітко розуміти, як це відбувається, наскільки люди гуртуються і допомагають одне одному. Коли починається біда, наш народ прокидається, збивається в дуже потужні осередки.
Водночас, звісно, неможливо було б дати опір без підрозділів, які вже мали історію: це і Національна гвардія, «Омега», і 3-я бригада оперативного призначення НГУ «Спартан», і вищі військові навчальні заклади, і 93-я, і 92-га бригади, підрозділи СБУ, ГУР, поліція… Росіяни не очікували на такий опір, їм розказали, що якісь націоналістичні батальйони утримують Харків, і вони в парадній формі їхали сюди проводити парад.
Окупанти сюди завели двохсоту бригаду з півночі, і 128-у, 11-й танковий полк, 11-й армійський корпус, частини першої танкової армії були, і Росгвардія сюди заходила, розвідники і підрозділи ССО російської. Ще були так звані полки так званої ЛНР.
Думали, оточать місто спокійно, заведуть Росгвардію, проведуть поліцейську операцію, зберуть наших військових і добровольців в полон, і на нашому майдані проведуть парад умовної перемоги. А вийшло: зайшли — одна колона знищена, друга, в тому числі техніка, зайшла диверсійна група в 134 школу — була в хлам розбита. Боєзіткнення «Омеги», і третьої бригади з «Ахматом» [«Ахмат» — збройні формування Росгвардії, які складають чеченські солдати, були підпорядковані Рамзану Кадирову — ред.] на напрямку Кутузовки. Тут пиху з них добре збили. Вони зупинилися на досягнутих рубежах, звичайно, завдяки підготовленим військам. А далі добровольчий рух почав посилювати існуючу систему і створював спроможності, які в подальшому дозволили не тільки утримати Харків, а й відкинути противника».
Створення «Харії»
Саме тоді, в березні-квітні 2022 року, «Хартія» формується як ДФТГ.
«З Ігорем Оболенським [нині командиром 2 корпусу НГУ «Хартія»], з Всеволодом Кожемяко, ми познайомилися в Руській Лозовій, де «Хартія» виконувала задачу. Потім у нас була спільна робота на Куп’янському напрямку, потім перетнулися в Бахмуті, куди «Хартія» зайшла на виконання завдань. Для мене це було як ніби виходиш на вулицю з підвалу і робиш подих. Це було свіже повітря, їхні підходи до організації, маленького на той час підрозділу. Те, як там було все зроблено по-військовому, які процеси були інтегровані, і як швидко все було реалізовано для того, щоб перетворити добровольче об’єднання в підрозділ, який виконує бойові задачі.
У мене ж був досвід викладання в виші військовому [в Національній академії Національної гвардії МВС України — ред.], це викладання військової політики, прописаної доктринальними документами. А тут були іншій підхід. Це те, що написано в підручнику, але в іншому, життєвому, і ти можеш подивитися результат, і це круто. І коли вже в Бахмуті мені запропонувала приєднатися до «Хартії», я, звісно, сказав “я подумаю”, але вже знав, що точно це зроблю.
З того моменту, як створилась бригада, вся моя сім’я живе повністю у «Хартії», бо це сам сенс життя».
Масштабування корпусу
Альтаїр говорить, що сьогодні робота бригади і, ширше, корпусу «Хартія» спрямована на те, щоб побудувати нове військо з урахуванням людиноцентричності, мінімізувати втрати з максимальним показником ефективності на полі бою.
«Шляхи досягнення цього — це сержантський корпус, підготовка органів управління, інтеграція всіх процесів НАТО (тут дякую Сергію «Балу» Жабюку, який є ідеологом цих процесів). Найголовніше, формувати команди, які можуть наші підходи масштабувати, передавати наші знання.
Ми збираємо людей запеклих, які можуть узятися до будь-якої ділянки роботи, і ставитимуться до цієї роботи бережно».
Дивитись інтерв’ю з Сергієм «Балу» Жабюком у подкасті Сергія Жадана можна нижче за посиланням.
Масштабування, говорить Альтаїр, процес складний. Українське військо бореться п’ятий рік великої війни з обмеженим кадровим ресурсом.
«Людей немає, і нам треба їх готувати самостійно. А зараз витворюється корпус, це п’ять бригад, окремий штаб, і ми в нього людей з бригад не забирали — у нас із командиром корпусу було чітке розуміння, що ми не можемо бригади обезголовлювати. Ні, ну когось забрали, безперечно, бо нам потрібні були лідери команд, які будуть їх формувати, бо втрьох це неможливо зробити. Але основний кістяк лишився в бригаді, бригада далі воює, вона повинна виконувати задачі.
Звичайно, люди, які заходять сюди, заходять з іншим баченням. І, крім того, що є бойова робота, треба це бачення переформатувати, перенавчити, бо інакше буде “роби, я тобі сказав, а як робити — не розказав”».
Полковник говорить, що інколи керівництво корпусу навмисне створює такі умови для адаптації нового командира, аби подивитися, як людина буде адаптуватися в існуючій системі комунікації, обміну інформації.
«Іноді люди показують результат, а іноді залишаються без руху. Люди часто не можуть визнати, що чогось не знають. Прийти і сказати: «не знаю, покажіть або розкажіть». Найгірше, коли людина не знає, і каже, що все зробить, і ми втрачаємо час.
Але зараз такого вже немає. Все їде, все працює, все нарощується. Ми хочемо, щоб люди, які заходять до нас, повірили в те, що вони роблять. Оце найголовніше. Вірити в те, що ти робиш.
Хартійці потужні. Чотири роки – це бойовий шлях. Бригада і корпус народжуються у війні, в пеклі. Я дякую всім, хто зараз виконує задачі, хто знаходиться на реабілітації.
Тим, хто загинув: ми пам’ятаємо кожного, хто був із нами. Сьогодні для нас головне — забезпечити виживання наших бійців. Все, що ми робимо, спрямоване саме на це.
Так, ми буваємо жорсткими, але це все заради одного, бо життя людей — найбільший скарб, який у нас є. І ми нікого втрачати не збираємось».
