Люди до нас приходять не в гості, а як до себе додому — Тетяна Пилипчук про відновлення роботи Харківського ЛітМузею
Харківський ЛітМузей після тривалого ремонту знову відкрив двері для відвідувачів. У день відновлення роботи заклад презентував виставку ілюстрацій Рафаеля Волинського до «Енеїди» Котляревського. Як цей проєкт поєднав особисту пам’ять родини художника з колективною пам’яттю міста — в ефірі Радіо Хартія розповіла директорка музею Тетяна Пилипчук.
В якому стані будівля ЛітМузею зараз
Незважаючи на багаторічне очікування ремонту і майже щоденни обстріли міста Харківський літературний музей відновив роботу:
«Попри таку важку зиму ми все ж таки закінчили ремонт навесні та відкрили музей для наших відвідувачів», — говорить Тетяна Пилипчук.
Будівля ЛітМузею має непросту історію, каже вона. У 50-х роках приватний маєток художника перебудували під закритий партійний готель, а наприкінці 80-х років у ньому розмістився музей.
Проте справжньої реконструкції так і не відбулося: у 90-х держава не мала коштів, у 2000-х — місцева влада не мала бажання. Лише після Революції Гідності з’явилася можливість думати про сучасну інфраструктуру, але війна знову відклала плани: у 2025 році будівля сильно постраждала від вибухової хвилі після російського обстрілу:
«Було зрозуміло, що потрібно стабілізувати стіну, щоб, не дай Боже, ми не залишилися без зовнішніх стін. Але ми використали цей час, щоб повернути музею більш музейний вигляд», — каже Пилипчук.
Команда ЛітМузею діяла за принципом необхідності та доцільності, спеціально не звертаючись по допомогу до тих, хто фінансує армію:
«Натомість є багато міжнародних інституцій, які хочуть підтримувати Україну, але не готові фінансувати військові потреби. А культура — це ж “про хороше”. І ми знайшли серед них підтримку для відновлення спадщини», — говорить Тетяна Пилипчук.
Сьогодні ЛітМузей пропонує відвідувачам не лише виставкові зали, а й комфортний простір для читання, роботи чи відпочинку:
«Ми хотіли, щоб це був простір, у якому люди почувались як вдома», — підкреслює Пилипчук. У будівлі тепер можна зарядити телефон від сонячної панелі, попрацювати чи просто відпочити.
Чому персональна пам’ять часто працює як спільна
У день відкриття музею презентували виставку ілюстрацій Рафаеля Волинського до «Енеїди». Ідея виникла завдяки його онуку Богдану, який після служби у війську переосмислив архів діда.
«Для Богдана це робота з його персональною історією, з його пам’яттю. Це фактично розуміння того, що його спонукало йти захищати Україну. Для ЛітМузею — це діалог із художником, який творив у 60–80-х роках у Харкові», — каже Пилипчук.
Вона наголошує на важливості збереження приватних архівів у формуванні єдиної ідентичності:
«Ми недооцінюємо роль персональної пам’яті в тому, як створюється наша спільна пам’ять. Музей має бути місцем, де люди приходять до себе, як у великий сімейний альбом».
Відвідувачі на презентації робіт Рафаеля Волинського лише підтвердили цю думку своєю присутністю:
«Судячи з того, скільки людей прийшло нас привітати з відкриттям, ми перестали називати їх відвідувачами. Вони вже не як гості — вони приходять в музей як до себе додому», — сказала Тетяна Пилипчук.
