Куп’янська контроперація, про яку стало відомо 12 грудня, розпочалася ще у вересні. Три місяці вона тривала у повній інформаційні тиші, навіть росіяни не зразу помітили зміни і тривалий час не знали, хто «опонує» їм на полі бою. Завданням спеціально створеного ударного угруповання «Хартія» була не просто зачистка ворожих груп, що просочилися у місто — це буде останньою фазою операції. Спершу потрібно було убезпечити Куп’янськ від оточення, перерізати логістичне сполучення між російськими підрозділами, не дати їм закріпитися та обладнати лінію оборони, відкинути від міста.

Про те, як угруповання «Хартія», утворене з різних підрозділів, стало єдиним ефективним ударним «організмом» та як він зміг фактично перехитрити ворога — в інтерв’ю Сергію Жадану розповів командир угруповання полковник Сергій Сідорін. Про те, як росіяни використовують магістральні газогони як тунелі й сховища, про «вампіриста» з Кіндрашівки, на чиєму рахунку 47 підтверджених ліквідацій протягом контроперації — Радіо Хартія розказав командир першого батальйону бригади «Хартія» на псевдо «Абат». 

Про режим інформаційної тиші під час контроперації та запрошення Путіна пересвідчитися, що Куп’янськ окупований РФ, — пряма мова Сідоріна та «Абата».

Полковник Сергій Сідорін, командир ударного угруповання «Хартія»

x

Запрошення Путіна до начебто захопленого РФ Куп’янськ 

Я так розумію, в кінці жовтня-на початку листопада президенту Російської Федерації доповіли, що Куп’янськ під контролем. Але насправді наше угруповання вже тоді перший етап операції виконало, обрізало потік живої сили противника з північного напрямку напрямку у місто. У них на той час вже були серйозні проблеми з логістикою, і з часом вони тільки погіршились.

Насправді я це почув вже коли пройшов час, ми вже почали виконувати завдання. І коли вже була проведена угрупованням операція, тільки тоді я звернув на це увагу. Раніше мені було так би мовити не до цього, були зосереджені на проведенні операції.

Оманлива тактика

Складно знайти противника, де він знаходиться. Ми знаємо, що противник там є, але де його точне місцезнаходження, куди він зміг інфільтруватися, — невідомо. Потрібно обережно було заходити з дальніх ділянок, з дальніх рубежів, наближуватися до лінії фронту в постійній готовності до бойових дій.

Тільки потім, коли ми зрозуміли, де знаходиться противник, тільки тоді наші вогневі засоби, БПЛА змогли підтягнутися ближче.

Початок самої операції — ми до кінця не розуміли можливості противника. Ми знали, хто проти нас, який він досвід має, на яких ділянках лінії фронту воював. Але ми не знали їхнє місцезнаходження достовірно і їхню готовність до спротиву. Противник зайшов без особливого спротиву, інфільтрувався між бойовими порядками наших підрозділів, які виконували тут задачу на той час. Ворог був доволі підготовлений, він готовий був прийняти бій.

Потрібно було взяти таку тактику дій, яка була непритаманна для решти підрозділів Сил оборони. Потрібно було перехитрити, обманути і нав’язати йому свою тактику. 

Противник в той час знаходився в місті в такій кількості, яка забезпечувала можливість подати інформацію, що місто під їхнім контролем. Насправді в місті знаходились і Сили оборони України, і противник. Він зайняв такі ключові місця, при яких вивішування прапору давало пропагандистську картинку, що місто знаходиться під їхнім контролем.

x

Зробили те, що хотів зробити противник

Основна загроза, я вважаю, було оточення Куп’янська. Одна із бригад, яка протидіє нам на Куп’янському напрямку, мала завдання оточити місто, зробити кільце оборони. І це було б справжньою проблемою.

Тобто, якщо просочилось у місто від 30 до 150 чоловік, — це ще не є підстава вважати, що місто втрачене. Проводиться операція, противник знищується. А от коли противник уже вибудує лінію оборони навколо міста по зовнішньому кільцю — це вже проблема для наших підрозділів, які ведуть бойові дії як на лівому березі річки Оскіл, так і в місті. Це порушення нашої логістики, це порушення нашої розвідки, нашого спостереження.

Я вважаю, що основна загроза була від підрозділу, який мав брати в кільце місто. І тому командуванням корпусу було прийняте рішення провести основні дії пошуково-ударного угруповання саме на недопущення блокування міста. І навпаки — з нашої сторони заблокувати місто, вийшовши до річки Оскіл.

Ми спрацювали, як на контрудар. Ми зробили те, що хотів зробити противник. 

Довіра до суміжників

Керувати будь-якою новою операцією завжди складно, тому що не розумієш, які виклики будуть перед тобою. Тут ми мали тимчасове угруповання, корпус надав допомогу в плануванні, в забезпеченні засобами, в інформаційній підтримці, забезпеченні інформаційної тиші.

Тут були різні підрозділи, які ввійшли в пошуково-ударне угрупування, — з різним досвідом. Головне було — налагодити комунікацію між підрозділами. Щоби привернути їх до себе, щоби вони почали тобі довіряти, сприйняли. Тому що підрозділи Збройних сил, підрозділи Національної гвардії, підрозділи Головного управління розвідки — це все різнорідні підрозділи зі своєю філософією служби.

З кожним потрібно було налагодити контакт, щоби вони про всі проблеми доповідали, про всі успіхи доповідали, щоб не було обмана в угрупованні, був швидкий обмін інформації.

Завдяки певним інформаційним технологіям ми цього результату — швидкості обміну інформацією — досягли. І коли почалися перші успішні дії, всі побачили, що незалежно від виду, роду підрозділів, різного досвіду, всі працюють на результат. З кожним тижнем, кожним місяцем воно тільки добавляло впевненості в своїх сусідах. 

x

Удати слабшого, ніж ти є насправді

Я думаю, командування російських військ почало розуміти ситуацію вже тоді, коли втратили населені пункти Кіндрашівка і Радьківка.

Наші Сили оборони знаходилися цих населених пунктах. Мінімальні підрозділи були в Кіндрашівці, майже оточені, навкруги Радьківки знаходилися в лісах. Присутність наших військ була. Це дало нам змогу ввести противника в оману, що це не якесь додаткове угрупування, не якісь додаткові сили протидіють їм. Вони думали, що це йдуть бої місцевого характеру з тими підрозділами, які знаходилися там до цього.

Але підготовка наших підрозділів була кращою. Ми робили різного роду маневри, старалися наносити ураження противнику там, де він цього не очікує. Він не виявив збільшення артилерійського вогню. Ми намагалися точечно застосовувати вогневий вплив, більший упор робили на спостереження, на якісну підготовку піхотинців.

Великий успіх даної операції — в якісній підготовці нашої піхоти, яка здатна рухатися вперед. 

Втримати Куп’янск

Звичайно, вони пробуватимуть його захопити. Якими способами і методами вони будуть це робити — це вже інше питання. Їм відправити 100 чоловік чи 500 за чотири-п’ять днів у бік Куп’янська через наші бойові порядки – питання не принципове.

Якщо вони ставлять собі ціль, в них поняття ресурсу відсутнє. І особового складу вони, скільки потрібно, наженуть, і боєприпасів достатньо, і підрозділи БПЛА за необхідності зможуть наростити. Тут питання, наскільки їм це важливо.

x

Чому РФ перебільшує успіхи

Я думаю, це пов’язано з тим, що іде переговорний процес і, як говорить президент Трамп, чим більше козирів у них буде, тим більш стійка в них буде позиція.

Ще, можливо, якісь свята. Радянська спадщина: можливо, до дня жовтневої революції це все заявлено. Потрібна була якась перемога, комусь отримати медалі.

Або просто хтось боявся до диктатора заходити в кабінет без гарної новини. І тому інформація була подана авансом, були впевнені, що на даному напрямку боєздатних підрозділів немає і можна заявляти наперед про успіхи.

Допомога не прийде

Інформаційна війна: вони впевнені, що вони наступають. Вони думають, що ми на останніх подихах і потрібно чуть-чуть просто на нас натиснути — і ми розсипемося. В них промивка, що вони перемагають і зараз вони всіх уб’ють.

Навіть в тій складній ситуації (для нас хорошій, а для противника складній), в яку вони зараз потрапили в Куп’янську, їм говорять, що це українські ДРГ зайшли в місто, ви трохи потерпіть, а ми зараз з іншого напрямку візьмемо їх в оточення, виб’ємо і потім прийдемо, допоможемо вам. А допомога їм насправді вже не прийде.

У їхніх бійців, які сидять в окопах, в них же також є якийсь доступ до інтернету — деякі позиції пілотів однозначно з інтернетом. Десь по радіостанції, десь місцеве населення, яке залишилося в Куп’янську, має інформацію. До них доводиться, що скрутне становище. Полонені, які були останнім часом у нас, говорять: «Ми чекаємо мирних переговорів, коли Україна здасться». Не все в них там так добре, просто в них заборонено розганяти зраду. В них це жорстко карається, і тому вони всі впевнені, що в них все дуже-дуже добре.

«Абат», командир першого батальйону бригади «Хартія»

x

Газогопровід — підземний тунель

Є ця труба, вона і зараз ефективно використовується противником. Ми над цим працюємо на даний час. 

Насправді їх дві труби. Одна діаметром 1 м, а друга 1,20 м. Вони зараз використовують ці труби для своїх нібито скритих переміщень на деяких ділянках. Газ там уже не подається, але залишаються залишки газоліну. І противник робить отвори, щоб він вивітрювався, і переміщується по цій трубі. 

Чому ми не використовуємо труби? Ми жаліємо своїх людей насамперед, що би хто не говорив, це бо можуть бути наслідки для легенів. Вони там можуть по місяцю знаходитись, по два місяця. Вони вилазять такі чумазі!

З трубами дуже складно, потрібно контролювати самі труби, потрібно контролювати виходи з труб, які вони роблять, можуть через 20 метрів зробити. Є там спеціальні шлюзи для запобігання аварій, діаметр шлюза 10 см. Вони його навіть не прорізають — вирізаються збоку, прокопуються і врізаються заново. Роблять собі буферні зони в трубі — такі невеличкі землянки, там знаходяться, відпочивають. 

 

x

Ворожі осередки у Куп’янську

Це велике місто, і щоби зачистити все місто, потрібен час. Вони перекриті повністю логістично, перекриті повністю їхні заходи. Але особовий склад противника залишається в населеному пункті. Вони займають там декілька багатоповерхівок і намагаються тримати оборону. Ми їх ретельно знищуємо. 

Вони, так би мовити, деморалізовані. Хоча в місті трішки легше, там є де і продовольство знайти, і воду, БК вони через дрони доставляють. А наземна логістика в них на даний час відсутня зовсім. Вони переодягаються в цивільне, переміщуються, заходять в будинки.  

Тяжко працювати, тому що цивільне населення залишається в місті. Буває, що ми, наприклад, знаємо, що противник знаходиться в будинку. А в наступному будинку знаходиться бабуся. Нам доводиться працювати не в повну силу, а відправляти людей і точечно зачищати.

Пару днів назад був випадок, до нас на позицію вийшли двоє «цивільних», але хлопці швидко зреагували і відпрацювали. Я вважаю, що це була спроба просто знайти харчі. 

Інформаційна тиша

Ми навчаємося, кожного разу ми навчаємося. З проведених операцій ми розуміємо, що розголошувати якісь дії не потрібно, а варто робити все по-тихому. Ми працювали — і все, ніхто нічого не розголошував. Працювали десь тижня два, а противник навіть не розумів, хто працює з ними.

«Вампірист» з Кіндрашівки 

Є в мене боєць з Кіндрашівки. Він вампірист, бомбить. У нього зараз 47 підтверджених 200-х росіян, під час цієї операції. А може вже навіть більше, 47-м — це десь чотири дні назад. 

У нас була розмова, він говорить: «Якщо зайде росіянин, я розіб’ю його сам» — готовий був працювати по своєму будинку.

Я теж із Вовчанська, це мій рідний край. Мені на Харківщині морально краще працювати, чим на інших напрямках, бо це рідний край.