«Ера ядерного роззброєння, здається, минула» — науковиця і дозиметристка «Хартії» Катерина Шаванова
Найкраще у світі підготовлені до ядерних загроз українці та японці. Ці дві нації мають досвід контакту з радіацією: Японія — у 1945, коли США вдарили атомними бомбами по містах Хіросіма та Нагасакі, та у 2011, коли внаслідок землетрусу та цунамі сталася аварія на АЕС «Фукусіма-1». Українці — у 1986, після катастрофи на Чорнобильській атомній станції. «Крім українців і японців ніхто так добре не готовий до таких подій», — сказала в ефірі програми «Говорить Харків» науковиця Катерина Шаванова. Нині вона служить дозиметристкою у бригаді «Хартія».
Що таке РХБЗ, чи реальні ядерні загрози та чи будуть наслідки фатальними, про травму Чорнобиля в Україні та меми про ядерку — пряма мова Катерини Шаванової.
РХБЗ у сучасному війську
Ми готуємось до найгіршого і сподіваємось, що це ніколи не трапиться. Вся наша система радіаційного, хімічного і біологічного захисту (РХБЗ). Ми весь час готуємось, весь час тренуємось, враховуючи наявність у нас ворога з атомними станціями, враховуючи Запорізьку АЕС, яка захоплена, враховуючи Чорнобильську АЕС, яка була окупована і деокупована, — РХБЗ в армії має бути всюди. І в НГУ, і в ЗСУ, і в ТРО.
У ЗСУ у кожному підрозділі є мінімум взвод РХБЗ, може бути рота. Не скажу, що вони зараз прям супер розвинуті, як БПЛА чи інші напрями, але я вважаю, що це незаслужено, їх треба розвивати активніше.
Ці посади є в кожній бригаді. Чи завжди вони зайняті – це питання, бо не завжди є комплект. Це доволі специфічний фах і навички, не завжди може бути. У «Хартії», як ви бачите, є.
Баланс між панікою і фаталізмом
Ядерні загрози – це не про швидкість надягання протигазу. Протигаз скоріше за все вам не знадобиться, якщо ви не збираєтесь ліквідовувати наслідки.
Ми про це говоримо з колегами багато, ми написали книгу про Чорнобиль і радіацію. Крім українців і японців ніхто так добре не готовий до цих подій. Але треба шукати різні підходи.
Українці не дуже довіряють офіційній владі. Після Чорнобиля, після того, як держава обманула, два тижні нічого не говорилося, – навіть зараз дуже важко сприймається інформація, якщо вона доноситься лише з офіційних джерел. Є певна довіра до науковців, треба цим користуватися.
Треба робити комікси для дітей, треба розмовляти з людьми похилого віку, — це дуже різні напрямки. Ми це робимо, навіть меми, у нас є чудова ілюстраторка в команді, яка малює меми на кожну подію, яка відбувається в ядерній сфері, – і вони періодично залітають, і люди звертають увагу. Не треба залякувати.
Нам складно знайти баланс в Україні: у нас або «та, якось воно буде», або «о боже, який жах!». Але ми намагаємось. І є люди, яких ми переконали, що треба зважено підходити.
Перша світова війна, Холодна війна, сучасна війна
Це, на жаль, те саме. Ми повертаємося. Ця війна схожа на Першу світову в чомусь, знову ми повертаємось до загроз хімічних, радіаційних. Ера ядерного роззброєння, здається, минула.
Я зазвичай людина, яка всіх заспокоює. Навіть якщо ядерна війна станеться, це не буде кінець світу. Ми зараз знаємо набагато більше, ніж в 1945, коли ядерну зброю вперше використовували. Тому я такий дуже дивний оптиміст. Навіть якщо щось трапиться, це все можна «порішати». Але, звичайно, краще, щоб цього не траплялося.
У нас не буде так, як це уявлялося, коли японці придумали Ґодзіллу, коли Америка готувалася і будувала бункери. Такого не буде, що це буде якась глобальна війна.
Але якщо буде щось тактичне використане, треба мати певні знання, треба знати, як рухватися, готуватися до евакуації, знати, як військовим взаємодіяти з цивільними, а цивільним – з військовими. Великі навчання мають бути.
І так, треба повертатися в школи, в університети. Як не прикро, ми знову в тій точці, що ці знання нам потрібні. І краще, щоби їх мали всі. БЗВП треба, щоби було не лише у військових – зараз повертають, роблять нову шкільну програму. В університетах так само має бути хороша частина РХБЗ.
