Донбас як метафора колоніального спадку: про що нова книга Катерини Яковленко
Наприкінці березня у Києві відбулася конференція «Після Донбасу», присвячена долі цього регіону та його сприйнятті у загальноукраїнській свідомості. На другий день конференції письменниця та журналістка Катерина Яковленко вперше представила свою нову книгу «Донбас як метафора». В ефірі Радіо Хартія вона розповіла, які теми підіймає у своїй збірці та чому нам слід переглянути власні уявлення про український схід як колоніальний спадок.
Чóму присвячена книга про Донбас
Офіційна презентація книги «Донбас як метафора» ще попереду — вона відбудеться у Львові 10 квітня, але для авторки важливо було почати діалог саме у форматі живого спілкування.
«Це була перша розмова про книжку публічно, ще навіть не було презентації від видавництва. Але я б сказала, що для мене було важливо поговорити не лише про мою книжку, але загалом про те, як ми пишемо нон-фікшн, як ми пишемо будь-які книги про Донбас — і не лише як про регіон», — каже Яковленко.
У центрі дискусії — теми втрати, смерті та перерваної історії, які постійно повертаються у зв’язку з війною. Авторка запросила до дискусії документаліста Мирослава Лаюка, аби зіставити два різні підходи до осмислення Донбасу.
«Мені здається, що він досить уважно ставиться до того, про що пише, як пише. Було цікаво послухати іншу людину, тому що інколи ставлю собі питання, як мені краще це зробити, що я можу зробити словом», — говорить Яковленко.
Попри різні жанри — репортажистика у Лаюка та есеїстичний, фрагментарний формат у Яковленко — обидві книги торкаються схожих тем: переживання втрат, осмислення смерті, пошук сили у спільному досвіді.
«Нам здається, що ми самі у своєму горі, але коли читаєш інтерв’ю інших людей, розумієш, що ти не один. І це надзвичайно важливо», — каже Яковленко.
«Донбас — це метафора постійного пошуку ресурсів, потреби задовольнити імперію»
У книзі «Донбас як метафора» Яковленко поєднує особисті спогади, науковий аналіз та культурні роздуми.
«Я писала наукову роботу про образ Донеччини та Луганщини, але зрозуміла, що академічна мова позбавлена пусток і порожнечі, про яку я пишу. Мені хотілося зробити цю книжку особистою, але також не переходити в формат мемуарів», — говорить Яковленко.
Вона пояснює назву книги як відповідь на дискусії про існування Донбасу як політичної території.
«Я подумала, що, напевно, це теж певного роду метафора. Донбас — це метафора постійного пошуку ресурсів, потреби задовольнити колоніальні, імперські бажання».
Катерина Яковленко приділяє культурному простору «Ізоляція» у Донецьку, який став для неї символом сучасної культури та спільноти молодих людей.
«Коли я ще була студенткою і відвідувала цей простір, він відкрив для мене зовсім інше мистецтво. Це було місце, яке давало розуміння того, що ти можеш бути частиною майбутнього», — каже Яковленко.
Захоплення «Ізоляції» російськими силами вона називає подвійним ударом:
«З одного боку забирають твоє місто, а з іншого — намагаються винищити культурну складову. Росіяни намагаються стерти всі згадки про цей простір, особливо про його історію як тюрми».
