200 тис грн заохочення: як забезпечити медичні послуги у прифронтових громадах
1 хвилина на читання
Дві амбулаторії вщент зруйновані ударами РФ, фронт наближається, більшість лікарів і медсестер виїхали, пацієнти – переважно літні і самотні люди, частина з яких не може дістатися лікувального закладу. У таких умовах працюють медики у Краматорську Донецької області.
Щоби спонукати молодих фахівців, випускників медичних ВНЗ, їхати працювати у такі громади, уряд запроваджує одноразову виплату 200 тисяч грн.
Чи привабить це медиків у загрожені регіони? Розмова в ефірі Радіо Хартія із Вікторією Вінник, сімейною лікаркою краматорської амбулаторії та Зоряною Скалецькою, екс-міністеркою охорони здоров’я (2019 — 2020).
Вікторія Вінник, сімейна лікарка амбулаторії №2 м. Краматорськ:
З моєї групи один чи двоє обрали для роботи прифронтові міста та села, бо вони родом звідти.
Я вважаю, що не лише грошима повинна влада стимулювати молодих фахівців. У віддалених містах повинна працювати телемедицина. Коли лікар загальної практики може проконсультуватися з вузьким спеціалістом, щоб пацієнт не їхав далеко на консультацію.
Сімейний лікар може скористатися обладнанням для телемедицини, онлайн поспілкуватися з колегою вузької спеціалізації і вирішити, як допомогти пацієнтові. У віддалених районах з доступом до телемедицини проблеми, нема чітких маршрутів між сімейним лікарем і вузьким спеціалістом.
Зоряна Скалецька, міністерка охорони здоров’я у 2019-2020 роках:
Телемедицина потрібна, наприклад, фельдшеру або лікарю в маленькому місті чи селі, який не володіє усіма необхідними знаннями, бо він тільки випустився, йому ще бракує досвіду. У нього має бути можливість консультуватися з колегами. І тут більшість наших управлінців вважають, що треба закупити якесь суперобладнання для таких консультацій.
А насправді проблема в іншому. Якщо ми хочемо підтримати лікарів на прифронтових територіях, треба організуватися і визначитися: хто може відповідати на дзвінки колег, щоби у лікарів виникала звичка консультуватися і консультувати.
Якщо молодий фахівець їде в громаду, йому страшно, але йому хочеться, і він знає, що в нього є дзвінок колезі. І йому дадуть відповідь. А не так, як бувало: є телефон, але відповімо, коли буде час.
Це питання — логістичне, управлінське. У межах області відповідний департамент може це досить легко організувати, і пацієнт отримуватиме допомогу.
Але головне – щоби були молоді фахівці в далеких селах і містечках та на прифронтових територіях. Я відкрила сайт, де всі комунальні лікарні зобов’язані розміщувати вакансії для того, щоби всі в Україні знали, куди можна поїхати. Там мало пропозицій.
У мене є реальна історія з київської аптеки. Я завжди запитую молодих людей, які в аптеці працюють, вони фармацевти за освітою чи лікарі:
– Лікар.
– Інтерн?
– Ні.
– Ви закінчили інтернатуру і ви в аптеці?
– Так.
– А яка спеціальність?
– Хірург.
– А чому ви тут?
– У Києві я походив, мене нікуди не взяли.
І я кажу, що є портал, де можна шукати роботу, що крім 200 тисяч гривень, багато громад дають машину, квартиру, підйомні на переїзд.
– Ви би поїхали? Там буде шалена для вас практика в контексті росту, професійності.
– Я не знав, що так можна…
Випускаючи з вузів, навіть за програмою інтернатури, ніхто не розказує, як шукати роботу.
Сайт називається medvacancy.moz.gov.ua
Там є опція для тих, хто хоче брати інтернів. Харківська область – лише одне повідомлення: лікар-невропатолог у Близнюківській ОТГ. Тобто, всім іншим не треба інтерни? А інтерн – це ваш майбутній працівник, якщо йому сподобається колектив і буде хороша робота.
Як поліпшити ситуацію для керівників лікарень? Оголошення про вакансії – дуже сухі, вони не пропонують програму підтримки, професійний розвиток, стажування, консультації з відомими фахівцями в Україні, Європі, світі. Вони лише пропонують: у вас буде зарплата, такий-то посадовий оклад. І, до речі, у Харківській області маленьке містечко, ОТГ, пропонує зарплату 20 тисяч, а та сама посада у Харкові – 23-30 тисяч.
В одній громаді в Сумській області шукають другого хірурга. Один є на всю лікарню і, якщо він захворіє, звільниться, піде на пенсію – все, немає взагалі хірурга на 25 тисяч населення. Шукають, пропонують — але всі бояться, бо обстріли, бо небезпечно.
Ключове рішення, на котре ми зараз могли би вийти, – ротація. Вона у нас була, але вона була здебільшого організована волонтерами. Це своєрідне відрядження. Лікар їде в іншу область, в іншу лікарню. У лікарні нічого не станеться, якщо 2-3 місяці їхній анестезіолог чи хірург не попрацює. А для лікаря – це значний досвід. І якщо говоримо про безпеку, то на 2-3 місяці – це ж не на рік поїхати.
Це може бути рішення для обласної військової адміністрації, коли вони зустрічаються з керівниками інших областей і пропонують такий проєкт. І повірте, це допоможе лікарні.
Дивіться запис розмови в ефірі Радіо Хартія
